Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Ну, я вже, — гукнув Мардаре Іон, виходячи вмиватись до криниці.
Скоро в кімнаті залишився один Бурлаку. Уламком гребінця він почав розчісувати своє цупке кучеряве волосся, насвистуючи якийсь старовинний романс.
Хоч йому сповнилось лише тридцять три роки, шифрувальники називали його «стариком», як найстаршого в групі. Середній на зріст, але статурний, гарний з лиця, Бурлаку Александру, незважаючи на гострі вилиці, вражав усіх своєю вродою, якою відзначалися чоловіки з Трансільванських Альп. Такими були, мабуть, даки[12] часів Буребісти[13]. Всі любили сержанта за його веселу вдачу і виняткове вміння розповідати різні історії.
Коли шифрувальники повернулись, Бурлаку вже снідав.
— Гей, хлопці, чи не знайдеться у вас цибулі? — запитав він. Але йому ніхто не відповів: в теперішніх умовах легше було дістати пляшку шампанського, ніж цибулину чи головку часнику.
Трохи згодом інші чотири шифрувальники теж узялися їсти хліб і сало.
— Ну, хлопці, як вам подобається наш факір? — обірвав мовчанку Бурлаку, який, попоївши, уже встиг запалити цигарку.
— А що таке? — здивувався Томеску Адріан, що в цю мить був схожий на сполоханого зайця.
Від окулярів у чорній оправі його довгообразе, завжди засмучене лице здавалося ще довшим. Крізь товсті скельця прозирали великі очі, сині-сині, як у ляльки. Високий лоб, помережаний зморшками, переходив у великі залисини.
І хоч найпричепливіший офіцер не зміг би прискіпатись до його солдатської виправки, однак з першого погляду можна було сказати, що це інтелігент. Військова уніформа пасувала йому не більше ніж каска і автомат преподобному панотцеві.
Якщо Бурлаку, дотепного оповідача, шифрувальники любили, то Томеску вони тільки поважали. І хоч кожен з них протер уже не одні штани на партах у ліцеї, а потім, крім Бурлаку, вони вчилися ще й на факультетах, проте всі розуміли, що той переважає їх не тільки своїми знаннями, а й тверезим розумом.
— Як він дав згоду на укомплектування нашої групи?
— А хіба це його воля? — заперечив Пеліною Влад. — Генерал так розпорядився…
— Знаю. Але ж доповідна записка нашого капітана потрапила спершу до нього. І якби він був проти, командир дивізії зважив би на його думку. Виходить, що факір погодився…
— Мабуть, він зараз уже прихильніший до нас, — заговорив Пеліною. — Кінець кінцем, ми не раз показували своє вміння. Особливо останнім часом…
— Безперечно! — глузливо посміхнувся Барбу Васіле. — Мине небагато часу, і він представить нас до нагороди.
— А варто!.. — похапливо сказав Бурлаку, який, відчувши в словах сержанта іронію, навіть розсердився. — Ти, Барбу, завжди насміхаєшся…
— Та хіба нам звикати до його шпильок, — зауважив Іон Мардаре, якому теж не сподобалась ця глумлива репліка сержанта.
Невисокий на зріст, сміхотливий Мардаре з його пронизливими, чорними, наче смола, очима мав щось спільне з Барбу, у якого теж часто на вустах з'являлась посмішка. Але насправді вони дуже різнилися. Барбу, статурний, кремезний чолов'яга з круглим повновидим обличчям, любив більше слухати, аніж говорити, і цим повністю відрізнявся од балакучого Мардаре, який легко міг устряти в будь-яку сварку. Проте коли вже Барбу заговорить, то не обійдеться без глузувань. Таким чином, саме ця схильність до кепкування і. робила їх схожими. Але якщо дотепи Мардаре викликали щирий сміх, то шпильки й смішки Барбу дратували й сердили хлопців.
— Хотілося б уже побачити, що то за пташка? — мовив Пеліною Влад. — Знаю, що мені нелегко буде з ним заприятелювати. Такий вже я! Кожна нова людина насторожує мене. Пам'ятаєте, я й до вас спершу поставився був досить стримано. Зате пізніше, добре познайомившись, — навіть полюбив. І скажу вам по правді, коли нам доведеться розлучатися, я дуже сумуватиму…
— Ви тільки послухайте нашого мізинчика, який він сентиментальний! — доброзичливо посміхнувся Бурлаку. — Гей, малюк, коли будемо розставатися, я подарую тобі найкращу трембіту. І якщо ти захочеш побачити «старика», то заграєш на ній. Я відразу почую, сяду в поїзд і приїду до тебе… Добре?
Прихід капітана обірвав ці їхні балачки.
— Доброго ранку, хлопці.
— Здрастуйте, пане капітан!
— Листи вже є?
— Поки що немає! — відповів Томеску Адріан, який водночас виконував і обов'язки секретаря відділу.
— Коли так, то можете займатися своїми справами, — мовив капітан і пройшов до кабінету.
Пеліною і Бурлаку пішли за ним.
— Це правда, пане капітан, що замість Каменице прибуде інший шифрувальник?
12
Даки — народ, що заселяв територію сучасної Румунії, предки румунів.
13
Буребіста (середина І ст. до н. е.) — вождь одного з дакійських племен, який об'єднав майже всю Дакію і воював з римлянами.