Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Чому?
— Надто вже дивний тут збіг обставин.
Георгіу посміхнувся:
— Ех, Смеу, і чому ти не в контррозвідці. Показав би нам, як слід працювати.
— Не жартуй. Я не бажаю тобі опинитися на моєму місці.
— Та я зовсім серйозно.
І він розповів про арешт «регулювальника» та його самогубство.
— Коли так, цей шофер зв'язаний з німцями.
— Ми зараз це побачимо.
Георгіу викликав вістового і послав його за молодшим лейтенантом Параскивеску.
— Параскивеску, — звернувся він до офіцера, коли той зайшов до кабінету, — піди й приведи сюди водія машини шифрувального відділу. Спершу розпитай у нього про аварію в дорозі. Покладаюсь на твоє вміння вивідувати у людей навіть те, чого вони не розповіли б і рідній матері.
Молодший лейтенант, маючи звичку відповідати лише тоді, коли цього вимагали обставини, задоволено посміхнувся.
— Боюсь, що шофер, по якого ви посилаєте мене в цю пізню пору, вже міцно спить. А коли він справді винен у чомусь, то його зовсім не обрадує нічна розмова з офіцером другого відділу.
— В такому разі піди до молодшого лейтенанта Попазу. Нехай він під якимсь приводом викличе водія до себе.
Але начальник автороти, молодший лейтенант Попазу, в цю мить уже заходив до кабінету. Його пропустив сюди днювальний.
— Бажаю здоров'я, пане капітан.
— Що сталося, Попазу?
— Нещастя, пане капітан. Вбито одного водія.
— Цього ще бракувало! Кого саме?
— Пантелімона Хинку, шофера шифрувального відділу.
— Самогубство… вбивство… От уже випала нічка!.. — невдоволено буркнув капітан Георгіу. І жестом запросив капітана Смеу й молодшого лейтенанта Параскивеску йти за ним.
Машина стояла недалеко від КП дивізії, під низенькою повіткою. Капот був піднятий, а на землі валялись різні деталі, інструменти та ключі. Все це освітлювала електрична лампочка, підвішена до козлів. В сусідньому дворі оглушливо і безперервно тріскотів двигун пересувної електростанції. З-під машини виднілися людські ноги. Здавалось, що водій наполегливо копається в моторі. Однак закривавлена рана на скроні та калюжа крові біля нього свідчили про те, що він мертвий.
— Хто побачив його першим? — запитав Георгіу.
— Некулай, ординарець пана капітана Смеу, — відказав Попазу.
— Що? Мій ординарець?
Некулай Сермешан, стоячи недалеко від машини, злякано тремтів.
— Я, пане капітан. Шукав вас на КП, щоб покликати на вечерю. Та якийсь пан студент сказав, що вас там і не було. От іду я далі вулицею і гадаю, де це ви засиділись. Коли раптом побачив у дворі нашу машину. Давай, думаю, зайду і запитаю в Пантелімона, куди він завіз багаж, бо, як мені сказав той пан студент, у домі, де розмістився пан генерал, для нас не знайшлося місця. Заходжу в двір — Пантелімона не видно. І раптом я побачив його ноги. «Гей, Пантелімоне, гукаю, куди ти завіз речі пана капітана?» Мовчить. Ну, думаю, не чує через оцей гуркіт електростанції. «Слухай, Пантелімоне!» — закричав йому знову, постукавши по підошві. Він і не ворухнувся. «Ех, чорти б тебе вхопили, — думаю собі, чи не заснув ти під машиною?» Нахиляюсь і… боже милосердний, що побачили мої очі! Сердешний, нещасний… Прости його, грішного, господи!..
Некулай Сермешан ще більше затрясся і почав хреститися. Чоло його спітніло, на очах виступили сльози.
— Збагнувши, що сталося, — мовив він далі, — я побіг до штабу. На моє щастя, по дорозі зустрів пана лейтенанта Попазу. Розповів йому, і він звелів мені повартувати біля забитого. Оце й усе, пане капітан.
Всі з співчуттям поглянули на цього придуркуватого солдата.
— Добре, Некулай, все зрозуміло, — лагідно мовив капітан Георгіу. — Можеш іти спати. Ти вже відшукав свого пана капітана.
Але ординарець мовчки обійшов машину, став позад капітана Смеу і сіпнув його за рукав:
— Не запізнюйтесь, пане капітан, а то вечеря прохолоне. Квартира тут недалеко. Як вийдете звідси, зверніть ліворуч, і шоста хата на правому боці наша.
— Добре, добре, Некулай! Я не забарюся…
Капітан Георгіу зиркнув через паркан на сусіднє подвір'я. Біля двигуна пересувної електростанції походжав моторист.
— Солдате, підійди-но сюди! — гукнув він.
Але той не почув цього оклику через оглушливий гуркіт.