Крига. Частини ІII–ІV

— Ні, це лише…

— Але слід це спиртом. Почекайте, почекайте.

— Чого цей пекельний котисько від мене хоче! — буркнулося, відсуваючи його ногою під столом.

— Темні мішки, масний погляд, і ці тіні, які під Чорним Сяйвом… — продовжувала панна Марта не без задоволення, ідучи за ліками.

— Оптичні ілюзії, усе це ілюзії.

Але якими ж то, справді, кабелями закушувалося горілку? Скільки щільної теслектрики увійшло в тіло? І що ще робилося вночі в Обсерваторії Тесли, коли вже в голове черти водочные плясали, адже в пам’яті відтоді залишилася лише дурна маячня? Мимоволі торкнулося вимазаним у меді пальцем центру чола.

Потім кіт вилизав палець.

У Цитаделі — а її називали Ящиком через недолугу архітектуру, наче зі скрині змальовану, — було, мабуть, оголошено алярм, принаймні судячи з руху, загального збудження і числа озброєних вояків: із губернаторських покоїв мав вийти якийсь потужний наказ. Пан Щекєльніков, звісно ж, сказав, що йому це не подобається, відтак уже нічого не мовив, бо приставлений у внутрішній вартівні солдат почув його прокляття і не спускав з нього очей; зрештою, Чинґіза затримали одразу на другому ж поверсі. Подумалося, що коли знайдуть у нього той ніж довжиною у чверть аршина, а в нього самого не витримають нерви, то квадратний здоровило може довго не вийти на сонечко із губернаторської фортеці. Цього разу завбачливо не узялося Ґросмайстера, — утім та завбачливість виявилася марною.

Провели до північно-західної вежі Ящика й веліли чекати в передпокої. Щомиті тут пробігав якийсь заклопотаний слуга чи службовець; повернулося до них спиною. З вузького вікна відкривався вид на міст Шелєхова й Ґлазково аж до виходу Троїцької до Анґари, де в Зиму Лютих ущент замерз понтонний міст імені цесаревича Ніколая Алєксандровіча. Сніговиця дула акурат від Байкалу, тож не просто в шиби, але все одно чулося її виття, і досить було присунути руку до рами, щоби відчути на шкірі укус лютого морозу. Мусило бути близько п’ятдесяти градусів нижче нуля за Цельсієм, а на вітрі — ще холодніше. Колона піхоти, поспішаючи до Цитаделі, долала узгір’я уже бігом, аби якомога хуткіше сховатися всередині: білі згорблені незугарні ляльки, а не люди. Іркутські казарми розташовані за містом, подалі від Шляхів Мамутів. У Цитаделі постійно квартирувало не більше половини полку. У міжчассі тут зібралося стільки війська, немов генерал-губернатор готувався відбити якусь атаку. Пригадалися бачені вже впродовж багатьох тижнів і місяців підрозділи різних формувань, які рухалися маршем через Іркутськ, солдатов у відпустці. Пан Войслав теж часто згадував про затримки на лінії Транссибу, зумовлені транспортами Міністерства Війни, — забирали людей з розтопленого японського фронту, перекидали їх на Велику Землю, але, мабуть, також зміцнювали оборону Міста Криги. Японський Леґіон Юзефа Пілсудського добряче залив їм сала за шкуру. Мимоволі посміхнулося у вуса, розгладилося сурдут. Підрозділ вбіг усередину, ворота зачинилися. Накладений на розпачливу ноту вихору, ударив крізь шиби також повільний пульс заметілі — відлуння бубнів глашатаев? — Молот Тьмідини?..