Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Майстер по вітрилах Рьонне, що колись плавав на «Фрамі», шив спальні мішки, намети і робив складаний човен, який важив лише одинадцять кілограмів, а міг витримати тонну вантажу. Рьонне придумував різні удосконалення одягу для полярників, щоб він був якнайтепліший і якнайлегший, щоб у відкритих кабінах гідропланів не замерзли пілоти. Для тих, хто мав летіти, передбачалися хутряні куртки і штани, для механіків, які обслуговували машини, — теплий вовняний одяг. Чоботи Амундсен замовив не шкіряні, а брезентові, пам'ятаючи, як добре вони прислужилися йому в Антарктиді. Вони були величезні, мов човни, — отож полярники могли надіти дві пари вовняних шкарпеток і хутряні панчохи та ще й підмостити знизу морської трави, якою ескімоси вистеляють усередині мокасини. Крім того, було взято мішки із запасним одягом і лижними черевиками, що, просякнуті спеціальною маззю, виготовленою шановним аптекарем, не боялися води.
Одне тільки підвело: вчасно не надійшла замовлена для обох гідропланів радіоапаратура. Тому в польоті обидва гідроплани мали триматися поряд, щоб у разі потреби екіпажі могли подати один одному допомогу.
Амундсен був надто досвідчений полярник, щоб, підготувавши все для перемоги, не подумати і про можливість катастрофи. Перед вильотом із Шпіцбергену він, як то робив завжди, вирушаючи в експедицію, залишив капітанам «Фрама» і «Хоббі» стислу інструкцію, в якій вказував райони, де треба провадити пошуки, якщо гідроплани не повернуться у передбачений термін. На закінчення він розпорядився, коли і як належить ліквідувати базу експедиції Амундсена — Елсуорта й перевезти все обладнання до Тромсьо, де відданий Цапфе зайнявся б його розпродажем.
«Метеорологічні умови винятково сприятливі. Щоб вони повторились, довелося б, певно, чекати багато днів», — сповістив 21 травня доктор Бйоркпес.
Це повідомлення, якого чекали вже два тижні, миттю облетіло Нью-Омсунн.
— Стартуємо! — вирішив Амундсен.
Гуркіт запущених моторів розітнув повітря, відбився од криги затоки і голосною луною покотився по навколишніх гірських вершинах. Мертва білизна острова раптом ожила: із шахти довгою вервечкою потяглися чорні від вугільного пилу шахтарі, давні друзі Амундсена. Кожен з них хотів бути свідком незвичайної події — першого повітряного старту Руала на північ.
Зліва — Амундсен в Нью-Олесунні біля свого літака «Дорньє», праворуч — N25 на Шпіцбергені при підготовці до старту. Травень 1925 року.
І ЗНОВУ В ДОРОГУ, КУРСОМ НА ПОЛЯРНУ ЗІРКУ
Проба моторів. Повний газ. Замигтіли на сонці пропелери, піднявши хмари сріблястого пилу.
— Готово!
— Ждемо вас завтра! — пробився крізь гул моторів чийсь голос.
Перший вийшов на старт пілотований Рісер-Ларсеном гідроплан «N-25», на якому штурманом був Амундсен, а механіком — Фейхт. Услід за ним рушив гідроплан «N-24» з пілотом Дітріксеном, штурманом Елсуортом і механіком Омдалем. Обидві перевантажені машини ледве ковзали по жорсткій поверхні аеродрому в Нью-Олесуінні.
Пілот гідроплана «N-25» збільшив оберти, і мотори заревли глухим басом. Амундсен до болю стиснув поручпі сидіння, помітивши, з якою блискавичною швидкістю наближається до них чорна стрічка пролизня, що перетинав стартове поле. Та Рісер-Ларсен недарма мав славу найкращого пілота Норвегії. Ще хвилина, ще дві — і літак завис у повітрі майже над самісіньким краєм небезпечної ополонки. Одне коло над затокою, один погляд, щоб упевнитися, чп «N-24» теж стартував, і ось нарешті команда:
— Курс — норд!
Обидві машини легко перескочили через гірське пасмо і м'яко попливли над закутими в кригу фіордами. Амундсен добре знав ці місця. Не один раз плавав він тут на промислових суднах. Але які невпізнанні були з літака і Датський острів, і Амстердамський, до берегів яких чотириста років тому приставали сотні суден під різними прапорами. Рівномірне, спокійне гудіння моторів навіювало почуття безпечності.
Покарбоване роками знегод обличчя Амундсена прояснилось і помолоділо. Полярника охопило почуття щастя. «На світі немає людини, без якої я не міг би обійтися, але є такі краї, без котрих я не міг би жити, як без повітря», — думав він. Амундсен знову був вільний, далеко позаду лишилися клопоти, прикрощі й печалі останніх років. Довкола аж до самого обрію простяглась мертва біла рівнина. Та для Амундсена вона не була мертва. Він читав по ній, як по книзі. Море суціль укривала крига, помережана сіттю дрібних тріщин. Досвід моряка дав можливість йому одразу ж оцінити льодову обстановку. «Тут навіть «Мод» не змогла б пробратися», — майнуло йому в голові, і думки полинули до судна, яке, вмерзнувши в лід біля Новосибірських островів, знову змушене було безпорадно чекати літнього руху криги.