Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Амундсен замкнувся в своєму будиночку над Буннефіордом і нікого не приймав. Чекав. Кожен телефонний дзвінок збуджував надію, шарпав нерви. Коли телефон мовчав, його опадали похмурі думки. Чи живі ще товариші? В уяві малювалися жахливі картини. Ні, «Мод» не може загинути. На борту є літак, запас продовольства на п'ять років. Може, просто зіпсувалась радіостанція? Але ж такий фахівець, як Олонкін, усунув би будь-яку несправність.
Мовчанка затягувалася. «Чи буде коли-небудь кінець цьому безнадійному очікуванню? Звідки впаде новий удар, якщо вже й так усе на світі повстало проти мене?» — писав Амундсен у щоденнику.
На радіостанції у Ставепгері телеграфіст завмер в очікуванні. Якусь хвилинку він не смів поворухнутися, не смів одірвати пальців від ручки приймача, щоб не загубити ледве вловимі, тихі, мов бриніння комара, сигнали. Він був певен, міг би заприсягнутися, що піймав знайомий стук ключа Олонкіна. Радист поправив навушники, пильно дослухаючись до кожного удару ключа:
«…Мод витримала випробування крп Дуже тяжкий натиск льодів… крп Усі здорові крп Наші координати сімдесят п'ять градусів десять мінут норд і сто п'ятдесят дев'ять градусів тридцять мінут ост…» Сигнали віддалялися, стихали і, нарешті, завмерли, ніби їх поглинув простір.
«Отже, живі, здорові! «Мод» не загинула! Це найголовніше. Відлягло мені від серця, хоч ця звістка і засвідчує мою поразку», — занотував Амундсен напередодні різдвяних свят.
Не було навіть потреби розгортати карту, щоб упевнитися в поразці. Чотири роки тому на борту «Мод» він сам зафіксував майже такі самі координати. Минуло стільки років, а судно й досі перебуває на тих самих широтах. Мрія про дрейф до Північного полюса розвіялась остаточно. Невже таки морська течія ніколи не підхопить «Мод» і не понесе її тим же шляхом, яким понад сорок років тому дрейфували залишки розчавленого кригою судна Де-Лонга? Скільки ж років треба чекати на це?..
Наступна радіограма з «Мод» трохи заспокоїла стурбованого долею своїх товаришів Амундсена:
«Дрейфуємо дуже повільно крп Нас весь час відносить північ крп Безперервно провадимо далі спостереження виміри крп Ніяка крига не страшна нашій Мод крп».
Море підвело Амундсена, з цим йому врешті довелось погодитися. Залишався тільки другий шлях — повітря. Три невикуплені гідроплани стояли на заводі фірми «Дорньє». Невже даремно? А що, коли їх купить якийсь суперник? З різних країн світу весь час надходили нові повідомлення, які непокоїли Амундсена. Багато дослідників збиралися здійснити політ до Північного полюса. В Америці це збирався зробити Річард Берд, на Алясці — Х'юберт Уїлкінс, у Франції — Дарсі.
Ці вісті виводили Амундсена з рівноваги, були просто нестерпні.
«Я повинен будь-що знайти в собі силу вийти з цього тупика. Добути гроші, щоб викупити літаки, — і ще раз спробувати. Добути гроші, але де? У цій країні, що так легко відцуралась од мене? Ні, на Норвегії не кінчається світ! Подамся за океан. Може, там удасться мені здобути кошти публічними виступами», — вирішив він нарешті й навесні 1924 року виїхав до Сполучених Штатів.
СЮРПРИЗ ДОЛІ
Напевне, жоден пасажир вагона третього класу не догадувався, хто був той акуратно вдягнений, із сивою чуприною і коротко підстриженою борідкою клинцем чоловік, що скромно сидів у кутку. Ніхто не повірив би, що перед ним з подивом і повагою схиляли голови прем'єри, президенти і монархи. Заклопотані своїми буденними справами, пасажири не звертали на нього уваги, так само як і портьє в дешевих готелях, де він зупинявся, щоб не витрачати багато грошей. Цього разу шлях великого Амундсена пролягав не від столиці до столиці, де його осипали почестями, а просто — від міста до міста, від містечка до ще меншого населеного пункту. Він погоджувався на будь-які умови, аби тільки лекція дала йому кілька десятків доларів.
«У глухих провінціальних закутках я дивився на перехожих не лише як на майбутніх своїх слухачів, але і як на тих, що допоможуть мені здійснити мої плани», — писав він пізніше в щоденнику, з сумом пригадуючи ті невеселі часи.
Проте гроші за виступи і статті прибували надто повільно. Видно, деякі плітки з норвезької бульварної преси дійшли й сюди, до Нового Світу, підриваючи довіру до планів великого полярника. Його ім'я вже не викликало сенсації. У Сполучених Штатах до нього ставилися скоріше як до цікавого експоната минулого, ніж як до відкривача, здатного здійснити нові подвиги. З цим Амундсен не міг примиритися.