Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
— Розвернімо машину фюзеляжем до виходу з розводдя! — скомандував він.
Хаотично нагромаджені з обох боків розводдя тороси були дуже небезпечні. Досить найменшого подмуху вітру, — і вони, зімкнувшись, розтрощили б літак.
— Звідси ми не зможемо стартувати! — пілот показав на темну смугу води, що на очах починала братися кіркою льоду. Крига, немов пазурі, впиналась у корпус літака. З цієї льодової пастки не було виходу.
— Вивантажити продовольство, спальні мішки, намет, сани, рушниці, — лунали одна за одною команди, наче кулеметні черги.
Рісер-Ларсен, який не раз літав над льодами Арктики, миттю збагнув, чого боявся керівник експедиції. Тільки новачок Фейхт не одразу зрозумів, що літаку, може, вже залишилося існувати лічені хвилини.
— Подивіться, де «N-24», — кинув екіпажеві Амундсен.
Однак даремно всі троє дерлися на поблизькі тороси, марно напружували зір. Довкола ясніла тільки недоторкана білизна — одноманітна, мертва, жахлива.
— Дітріксен не може бути далеко, я сам бачив, як він знижувався. Може, йому пощастило більше, ніж нам, і він сів на якійсь крижині? Ви тільки подумайте, друзі, ще трохи — і ми досягли б полюса… До нього залишилось усього два градуси і шістнадцять мінут, — зітхнув Амундсен, змірявши висоту сонця. — Бічний вітер зніс нас з курсу на двісті п'ятдесят кілометрів. А втім, нам і так повезло, могло бути гірше.
Він і взнаки не давав, що його непокоїть доля Елсуорта, Дітріксена й Омдаля. Багато дав би Амундсен за те, щоб вони були зараз поряд. Він відчував себе відповідальним за них.
«Якби нам пощастило трохи більше, ми б уже тепер поверталися в Нью-Олесунн…» — з прикрістю подумав він.
Минуло двадцять чотири години. Крига безперервно рухалась, вітер не вщухав — він то жалібно завивав, то стиха гудів під крилами гідроплана. На душі в Амундсена було тривожно: яка доля спіткала другий екіпаж?
І тільки наступного дня вранці…
— Це вони! Живі! — закричав Фейхт.
Амундсен вихопив у нього з рук бінокль. Удалині майорів на вітрі прапор, поряд стояв гідроплан і, що найважливіше, — були люди. Усі троє. Вони помітили його і стали подавати знаки. Рісер-Ларсен і Дітріксен одразу ж установили зв'язок за допомогою семафорів.
— Скажи їм, щоб вони йшли сюди. Допоможуть нам витягти машину на кригу і підготувати стартове поле. А потім ми візьмемося до їхнього гідроплана. Нам потрібна допомога. Хай поспішають! — сказав Амундсен пілотові.
Витягнути важкий гідроплан з води на кригу?.. Щоб зробити це, треба було спершу вирубати в твердому, як граніт, льодовому березі розводдя похилу площину. Але чим вирубати? Цього не передбачив навіть досвідчений Амундсен. У норвежців були тільки дві дерев'яні лопати, якір, що замінив їм кирку, і три звичайні короткі мисливські ножі. На щастя, несподівано знайшовся ще один, четвертий — довгий чудовий кинджал. Його змайстрував Рьонне і подарував Амундсену перед польотом. Той не хотів брати з собою зайвий вантаж, але, щоб не ображати товариша, усе-таки прийняв подарунок і заховав його вдома під матрац. Звідки цей ніж узявся тепер на літаку, ніхто не знав, але він став тут у великій пригоді.
Полярники люто довбали лід, ні на хвилину не спиняючись, щоб бодай витерти піт, який струмками збігав з їхніх облич. Нарешті вони зрозуміли, що самі не впораються. Минув уже третій день, четвертий…
— Ідуть! Вони йдуть до нас! — крикнув якось Рісер-Ларсен. — Допоможуть нам, хутчій піде робота!
— Випливи їм назустріч, — порадив Амундсен і, діставши складапий човен, почав готувати його до спуску на воду.
Пілот був уже на середині розводдя, коли розлігся несамовитий крик, від якого в усіх перехопило подих. Так може волати тільки людина, якій загрожує смертельна небезпека.
— Рятуйте! Рят-у-у-у-йте! — знову закричав хтось.
Що скоїлося за торосами? Запала нестерпна тиша.
Амундсен, не маючи змоги щось зарадити, вдивлявся в кучугури льоду, за якими відбувалася полярна драма. Хвилини очікування видалися йому вічністю.