Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
До Нью-Йорка він повернувся глибоко розчарований. Не так він уявляв собі це турне, яке мало знову підняти його авторитет і дати кошти на нову експедицію. Цього разу поразка була дошкульна і болісна, як ніколи: вона перекреслювала всі його плани. Замкнувшись у кімнатці скромного готелю, він з олівцем у руках заглибився у підрахунки.
«Вони показали, — писав Амундсен, — що, заробляючи в такому темпі гроші на утримання «Мод», яка дрейфувала на Півночі, а також на викуп гідропланів, я мусив би працювати ще років… п'ятдесят вісім… Отже, досяг би мети на сто десятому році життя. Це запізно. Невже справді переді мною вже закриті всі дороги? Невже я мушу від усього відступитися, зазнавши цілковитого краху наприкінці життя?»
Амундсен здригнувся від різкого телефонного дзвінка. Знехотя взяв трубку, подумавши: «Певне, знову якась пропозиція дати інтерв'ю чи повідомлення, що лекція відміняється, або й ще гірше — домагання одного з кредиторів, яких щедро наплодив мені Хаммер». Його «слухаю» пролунало не дуже привітно.
— Пан капітан Амундсен?
— Так.
— Ви, напевне, вже не пам'ятаєте мене. Я мав честь познайомитися з вами під час війни на фронті у Франції. Ви там були на запрошення нашого військового командування. Я служив тоді поручиком у саперному підрозділі…
— Дуже приємно, — відповів Амундсен і подумав, «Починається… Ще один з тисячі базік. Чи дадуть вони мені коли-небудь спокій?»
Хотів уже під якимось приводом закінчити розмову, і раптом почув:
— Мене дуже цікавить план вашої повітряної полярної експедиції. Мені здається, я міг би вам допомогти…
«Допомогти? Невже знову якась пастка?.. А втім, може?..»
— Хто це говорить? — кинув він нетерпляче.
— Лінкольн Елсуорт. Якщо дозволите, капітане, я зайду до вас на хвилинку в готель.
Ошелешений Амундсен не відводив очей від елегантного, гарно вдягненого чоловіка із сивиною на скронях, що невимушено сидів перед ним у незручному готельному кріслі. Він намагався побороти мимовільне почуття симпатії, яку викликав у нього цей чоловік.
— Мені хотілося б трохи розповісти вам про себе, — промовив гість приємним спокійним голосом. — Я інженер, мені сорок чотири роки, я люблю подорожувати і не гаяв часу даремно. Та, на жаль, досі мені не довелося побувати на полярних обширах. А вони, признатися, надять мене з дитинства завдяки книгам Нансена і вашим, капітане. Ви були героями мого дитинства і юності.
Останнім часом я займався проектуванням, будував залізницю через усю Канаду до тихоокеанського узбережжя. Є в моєму житті й «авантюристична сторінка», як сказав би мій батько: якийсь час я шукав золото на Алясці, проте це мені скоро набридло, бо в цій роботі нема нічого творчого. Я прагнув великих пригод, але там не спізнав їх. Щойно оце повернувся з Південної Америки, де виконував геологічний розріз материка — від берегів Тихого океану через Анди до верхів'їв Амазопки. А тепер мрію про арктичні польоти. Кажучи конкретніше, я дуже хотів би взяти участь в експедиції, яку ви плануєте. — І, зауваживши, що Амундсен усе ще недовірливо дивиться на нього, швидко додав: — Я добре розумію, що таких, як я, кандидатів у вас є сотні. Я, певна річ, хотів би внести свій вклад. Зараз я маю, правда, лише десять тисяч доларів, але мій батько, людина заможна, охоче погодився б покрити частину видатків, зв'язаних з польотом до Північного полюса, з умовою, що ви візьмете з собою у цей політ його сина, непоправного мандрівника.
Розмова з мультимільйонером Елсуортом-батьком була коротка й ділова. Спершу цей літній чоловік із сухорлявим обличчям і гострим поглядом не досить приязно прийняв гостя.
— Що буде, як я відмовлю вам, капітане, у допомозі?
Амундсен не опустив очей під проникливим поглядом господаря.
— Це нічого не змінить у моїх планах. Я не спинюся, поки не досягну мети.
Обличчя старого осяяла усмішка.
— Це мені подобається! — заявив він. — Така позиція гідна поваги. Я теж усе своє життя старався діяти так само… Недарма Лінкольн розповідав мені про вас з таким захватом. Але я хотів особисто познайомитися з вами. Прошу, ось чек на вісімдесят тисяч доларів. Гадаю, він знадобиться вам. Ви знаєте мої умови: візьмете з собою Лінкольна. Ви обидва будете на рівних правах керівниками експедиції. Пропоную офіційно назвати її «Амундсен — Елсуорт експедишн». Вам це підходить? Цілком зрозуміло, я погоджуюсь, щоб ви летіли під норвезьким прапором. Вважаю, це буде справедливо.