Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
— І як тут вірити лікарям, — сміявся Амундсен, коли, повний сил і енергії, дістався нарешті до мети подорожі.
«На борту все гаразд крп Мод вмерзла в крижане поле схід острова Врангеля крп Дрейфуємо північному напрямку крп Швидкість чотири кілометри на добу крп Не можемо дочекатися звістки ваш старт крп», — телеграфував радист Олонкін.
«Змушений відкласти політ наступного літа крп Виліт повідомлю вас крп», — відповів Амундсен прямо з радіостанції.
«Отже, після трьох зимівель крижане поле понесло «Мод», як колись нансенівський «Фрам». Коли ж воно донесе судно до полюса? Надто пізно настав цей радісний день, надто повільно дрейфує «Мод». А мені скоро вже п'ятдесят», — із сумом писав Амундсен.
Ранньою весною 1923 року він повернувся в бухту Уейпрайт, де його чекав Омдаль з готовим уже до польоту «юнкерсом». Цього разу Амундсен, як ніколи, вірив у перемогу. При швидкості сто вісімдесят кілометрів за годину, яку легко міг розвинути «юнкерс», переліт до Шпіцбергену, що знаходився за три тисячі чотириста кілометрів від місця старту, триватиме лише дев'ятнадцять годин. Літак міг триматися в повітрі близько тридцяти п'яти годин. Отже, пілоти мали великий резерв часу на випадок зустрічного вітру чи негоди. Найнявши тридцять ескімосів-мисливців, Амундсен розставив їх на шістсоткілометровій трасі до Нордвіка, де була радіостанція, на відстані двадцяти кілометрів один від одного. Вони мали світловими сигналами передати звістку про його старт для повідомлення по радіо. Передбачаючи можливість вимушеної посадки, Амундсен узяв на борт «юнкерса» запас продовольства і спорядження для пішого походу по кризі. Він навіть не знав, що з Норвегії, коли там стало відомо про його повітряну експедицію, вирушили до Шпіцбергену два кораблі і три літаки, щоб у разі потреби допомогти йому.
Однак перший пробний політ «юнкерса» у травні 1923 року був водночас і останнім: коли літак сідав на лід, зламалась лижа. Щоб її полагодити, довелося б виписати з Нью-Йорка запасні частини, а також запросити фахівця, який замінив би надто слабке кріплення. Амундсен вирядив Омдаля в Ном і на прощання сказав йому:
— Я програв остаточно. Можеш тепер залишити мене, я не ображусь.
— Я піду, капітане, якщо ви жадаєте цього, тільки трохи пізніше. Зачекаю, коли ви відіграєтеся. Ми врешті переможемо, — відповів Омдаль. І це трохи підбадьорило Амундсена.
«Чи встигне Омдаль вчасно повернутися з Нома? Чому мені так не щастить, чому на мою долю випадає стільки випробувань?» — писав він у розпачі. Аварія «юнкерса» була для нього важким ударом, найважчим з тих, які йому довелося зазнати.
Прагнучи першим пролетіти над Північним Льодовитим океаном, Амундсен покинув свій улюблений корабель, зрікся моря, яке з дитинства було його рідною стихією.
Він зрадив море. Невже повітряний океан, якому він тепер довірився, підведе його? Мимоволі пригадалися слова, сказані йому на прощання фру Хельге: «Ти ще пошкодуєш, Руале, що не послухався мене. Треба вміти вчасно відійти, відійти в зеніті своєї слави». Невже вона була права?
Амундсену вже уривався терпець, коли, наче посланець самої долі, до нього з Коцебу прийшов якийсь ескімос і приніс дивну телеграму:
«У мене є для вас три нові літаки крп. Прошу негайно приїхати крп Хаммер».
Що за Хаммер? Амундсен невиразно пригадав земляка, з яким випадково познайомився у норвезькому консульстві в Сіетлі на прийомі. Це був самовпевнений, гострий на язик маклер. Коли ремонтували «Мод», він зробив Амундсену якусь дрібну послугу. І ось тепер така несподівана пропозиція… Адже три літаки дуже дорого коштують!
Не марнуючи часу на роздуми, Амундсен того ж таки дня вирушив у Коцебу, найняв там перше-ліпше китобійне судно, на якому дістався до Нома, а звідти, забравши Омдаля, що чекав там на нього, подався, аж палаючи з цікавості, в Сіетл.
— Я недавно повернувся з Берліпа. На моє прохання, завод фірми «Юнкерс» будує для вас, капітане, три машини найновішої конструкції.