Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
«У пансіоні по вул. Петропавлівській учора ввечері перерізав собі горло бритвою 40-річний майстер Аполлоній Чвібут. Пан Чвібут прибув нещодавно до нашого міста зі Львова й дуже скаржився на сни під час Чорних Сяйв. Поліція проконсультується у митрополитарних бурятських чаклунів».
Газета московських лібералів «Русские ведомости» більше пише про європейську політику. Гонконзький мир цілком виразно був сприйнятий у Росії мало не як тріумф царя. Октябристи-заморозники, Ярков, Мєржинський, ба навіть старий Ґучков, а також кадети-мілюковці, не кажучи вже про правих лоялістів і навернутих трудовиків, усі одностайно ухвалили в Думі вірнопідданчу вітальну заяву. У Державній Раді, як слушно передбачав Мічка Фідельберґ, одразу ж повернулося питання про земства західних губерній і давно притримувана друга податкова реформа за проектом Столипіна. Чи, може, Крига попускає? Японія, британський Гонконґ і самі британці, втім, усе ще належать до домініону Літа. І якщо імпульс приходить звідти… Потерлося скроні, в них далі бив Молот Тьмідини. Чи можна так Історію потяти на шматки, що половина світу стоїть, а інша половина — як і раніше, вільно прогресує уперед? Заморозити частину людини — умре вся людина. Зрештою, не перестане ж раптово зобов’язувати нас причиново-наслідковий принцип. Логіка заламується на межі Літа й Зими, як світло заламується на межі між різними середовищами; але ж промені якось цю межу долають. Ба навіть «Русские ведомости» в редакційному коментарі також вдалися до оптимістичного тону. Нарешті мир! Війна щороку пожирала стільки грошей, що ми ніколи повною мірою не відчули процвітання, зумовленого крижлізною лихоманкою; тепер, а вже напевно після того, як почне працювати Аляскінська залізниця, Російська імперія вступить у Золотий Вік (якщо тільки нею мудро керуватимуть).
Потягнулося з ліжка до часопису «Tygodnik Ilustrowany», покладеного на nachttisch на стосі разом із іншими свіжими виданнями, привезеними з Царства нещодавнім потягом Транссибірського експресу, вчора чи позавчора. У тижневику дві шпальти займала відозва Варшавського Товариства любителів звірят. Багатолітня Зима не тільки призвела до загибелі міських гризунів і вигнала з Варшави птаство, але й узагалі позбавила місто та його мешканців контакту з тваринами, за винятком тяглових коней, до яких теж уже ставляться радше як до біологічних машин. Мало того, що загинули вуличні дворняги й підвальні коти, — люди, сибарити й егоїсти, здебільшого перестали тримати в помешканнях звірят, особливо обтяжливо стало утримувати собак. Товариство закликає громадськість до зусиль, покликаних знову привести до домашніх вогнищ «наших маленьких друзів», тож задля цієї мети Товариство привезе з сіл сотні кошенят і цуценят у відмінному стані, — їх можна буде взяти за символічну плату й із власноручним зобов’язанням у осідку Товариства. Особливо родини, обдаровані дітьми, повинні забезпечити їм можливість щоденного контакту з живими собаками й котами. Якщо двадцятому століттю судилося бути століттям машини й безособового праґматизму грошей і технологій, якщо надто ми живемо у метрополії, відрізаній від природи, закованій у кригу, — дбаймо принаймні, щоб не заглушити в собі тих почуттів, які народжуються у людині від побутування у безпосередній близькості з малим і безборонним життям. Людська природа не змінюється так само швидко, як цивілізація (якщо й змінюється узагалі). Наші батьки, діди, прадіди, врешті — саме так вони вправлялися у ніжноси й любови, так виховувалися для дорослих афектів і зрілої чутливости, так училися цінувати кожну крапельку Життя: торкаючись теплої шерсти вірного гончака, радіючи грайливим кошенятам, торкаючись рукою тремтячих ніздрів лошака, вслухаючись, як тріпоче серденько пташки, замкнутої у жмені. Людина, вихована серед криги, цегли й крижліза, ніколи повністю не відкриває свою душу. В наступного покоління буде втрачена здатність відчувати певні емоції; притупиться відчуття емпатії. Інші люди — крижані люди — покладуть нас у могилу. Вони матимуть свої романси, свої пристрасті й сентименти, — проте вже трухляві, обважнілі, бліді. Нашої поезії, наших драм, нашого життя — вони до кінця не зрозуміють; ми здаватимемося їм надто збудливими істериками, ірраціональними легкодухами. Сліпота й духовна глухота опанують людство. Варшав’яни, плекайте собак і кішок!