Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
Старий Ґжеґож приніс кухоль розсолу з квашених огірків на похмілля, а виходячи, не замкнув за собою дверей: крізь щілину втиснувся котисько Веліцьких. Він тепер лежав у ногах ліжка, потягався, позіхав і кліпав, трохи здивований. Подагру з людини котисько витягне, а похмілля? Дзиґар у вітальні видзвонив пів до десятої, Молот калатав у голові. Ковтнулося ще трохи розсолу, одна огида заступала іншу. Добре, що взялося, з оказії зустрічі з князем і його людиною, вільний час до полудня: принаймні не будеться посміховиськом у Круппа, показуючись у такому стані. Позбиралося пресу, підтягнулося угору на подушках. Кіт промарширував вишукано-манірним кроком по перині, відтак спершу спробував вилізти на голову (відштовхнулося його, стогнучи), а потім втиснув голову під підборіддя й обгорнувся довкола шиї на подобу живого хутряного коміра. А коли його силоміць відірвалося, то сердито подряпав пазуром щоку. Під три чорти всі Товариства любителів звірят! «Душу відкрити», аякже! Бестія, шиплячи й щирячи ікла, кружляла навколо ліжка. Підвелося, вигналося її із покою, замкнулося двері.
Поволоклося відслонити вікна. Білість хльоснула по зіницях. За вікнами вирували веселкові хмари — жорстока сніговиця мучила місто від самого світанку. Відхаркавшись до плювальниці, приклалося на мить чоло до зимного мороскла. Слід якось прокинутися від цього гуркоту, отямитися від отупіння, сонної втоми, прополоскати гіркоту. Сьогодні так багато може вирішитися… І зовсім немає певности, чи, власне, Крига тепер потрібна. Як же тужилося за цим відчуттям легкости, діапазоном в тисячí можливостей, за отим вихором у голові: думка така, думка сяка, перестрибують без зусиль, напирають тузінями, підхоплюють у дикий гін понад полями уяви… Й за отим супутнім їм збудливим переконанням: що так багато все ще можливо, що, сливе, будь-яке майбутнє відкрите; нічого стовідсотково певного, а все якось імовірне. Тож — знетьмідитися! Відпомпувати Мороз! Оберталося череп по холодному окладі мороскла. Чому б і ні? Що боронить? (Опріч свідомої волі). Все одно доведеться найближчим часом узяти від Ніколи помпу для відмороження батька; матиметься змогу знетьмідитися будь-якої миті. А тимчасом дедалі більше замерзалося. І прецінь усе саме так відбувалося у перебігу хвороби незабаром після прибуття до Іркутська. Й чим закінчилося? Отож, дорвалося до помпи Котарбінського при першій же нагоді. Тільки та різниця, що тоді замерзалося вимушено, а тепер — за власним вибором. Тільки така — аж така! Віднялося голову від вікна, з-поміж завіїв і снігових струменів виринув Кінний Острів, темні гладіні ґляціїв, бліді світла саней на Анґарі. Навколо щогл із трупами оберталася по спіралі сильна завірюха. Спочатку намагалося вловити відображення обличчя на склі, але хутко відвелося погляд; це теж було прокляттям Літа: влада дзеркал. На шибі, натомість, залишилася червона плямка: відбиток ранки під оком, роздряпаних старих рубців. Розтерлося її у навскісну смугу. Сніговиця порожевіла. Кров залила Місто Криги.
Поволі вдягнувшись, пройшовшись до вбиральні й назад, сілося у їдальні до пізнього сніданку. Якби ж то щось теплого… Але: вівсянка — квасна; кава — квасна; яєчня — квасна, все — квасне.
Сумувалося так над бутербродом із білим сиром, коли зайшла панна Марта.
— Не смакує? — солодко запитала вона.
Зробилося ще більш квасну міну.
— Панно Марто, дорогá, — захрипілося, — я б і амброзії тепер не проковтнув.
— Що ж, маєте належне! — Вона схрестила руки на грудях. — Хто кружляє ночами по якихось брудних кублах, а потім п’яний як чіп о нелюдській порі вертається, і то ще в робочий день, ну то має належне!
— Кублах!.. — зітхнулося, але без найменшої охоти до сварки. На порозі з’явився котисько; стежилося за ним похмурим поглядом. Зітхнувши вдруге, полилося сир трав’яним медом. — Слава Богу, принаймні дітвора мені по мізках не галопує.
— Вони з Машею і матір’ю займаються рукоділлям на парафії. Ага, пане Бенедикте, ви заборонили вас будити, погрожуючи найстрашнішими прокляттями…
— Так?
— Так, так. То ми вас не будили. Одна пані на світанку хотіла з вами побачитися, полька, сказала, що квапиться на роботу, тож…
— Ви з нею балакали? Вона представилася?
— Ґвуждж.
— Ґвуждж?
— Ґвуждж.
Облизалося пальці від липких солодощів, смак перевертався у свою протилежність на піднебінні, випросталося над столом.
— Навіщо вона приходила?
— Я не знаю, цього вона не сказала. — Панна Марта присіла навпроти, зазирнула в очі. — Ой, правда, ви маєте дуже змарнілий вигляд. До всього, ви ще й десь поранилися?