Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Хочете бутерброда? — спитав хлопець.
— Дякую, — сказав Гаррі.— А своєму приятелеві дали?
— Він п'є. їсти не буде, — сказав хлопець.
— А ті двоє?
— У них морська хвороба, — сказав хлопець.
— Сьогодні гарна нічка для переправи, — сказав Гаррі. Помітивши, що хлопець не дивиться на компас, він і далі відхилявся від курсу на схід.
— Все було б чудово, — сказав хлопець, — якби не те, що сталося з вашим помічником.
— Він був добрий чоловік, — сказав Гаррі.— В банку хто-небудь постраждав?
— Так. Адвокат. Як же його звали… Ага, Сіммонс.
— Убитий?
— Здається.
«Так, — подумав Гаррі.— Містер Губань. На що він в дідька сподівався? Невже гадав, що на нього ще не вилито кулі? Ось як виходить, коли людина переоцінює себе. Ось як буває, коли людина пробує пошити в дурні відразу всіх. Ех, містере Губань. Прощавай, містере Губань».
— Як же це його вбили?
— Ви й самі можете здогадатися, — сказав хлопець. — Це зовсім не те, що з вашим помічником. Його мені справді жаль. Розумієте, Роберто в душі зовсім не зла людина. Просто на даному етапі революції не можна інакше.
— Та, мабуть, він непоганий хлопець, — сказав Гаррі, а сам подумав: «Послухай, як у тебе язик повертається? Твій язик не має совісті. Але мені треба прихилити до себе цього хлопця, на випадок, якщо…»
— А яку, власне, революцію, ви зараз готуєте? — спитав він.
— Ми єдина справді революційна партія, — відповів хлопець. — Ми хочемо покінчити з усіма старими політичними діячами, з американським імперіалізмом, який нас душить, з тиранією вояччини. Ми хочемо розпочати все з початку й надати всім однакові можливості. Ми хочемо визволити з рабства диаргов — наших селян — і поділити великі цукрові плантації між тими, хто їх обробляє. Але ми не комуністи.
Гаррі перевів погляд з компаса на нього.
— І що ж ви вже встигли?
— Ми саме збираємо гроші на боротьбу, — відповів хлопець. — Для цього нам доводиться вдаватись до методів, яких ми потім не будемо застосовувати. І користуватися послугами людей, з якими потім не матимемо нічого спільного. Але мета виправдовує засоби. В царській Росії теж доводилося робити таке.
«Радикал, — подумав Гаррі.— їй-богу, справжній радикал».
— Що ж, мені подобається ваша програма, — сказав він. — Бо бачу, що ви хочете допомогти робочій людині. Я он сам скільки разів страйкував, коли в нас у Кі-Уесті ще були сигарні фабрики. Я був би все для вас зробив, якби знав, хто ви такі.
— Нам багато хто хотів би допомогти, — сказав хлопець. — Але на даному етапі нашого руху ми ще не можемо нікому довіряти. Мені дуже прикро, що без теперішнього етапу не обійтися. Я ненавиджу терор. І мені страшенно неприємно, що доводиться роздобувати гроші отак-от. Але вибору в нас немає. Ви не уявляєте собі, яке тяжке становище тепер на Кубі.
— Чого ж, уявляю, — сказав Гаррі.
— Ні, уявити собі це неможливо. Над усім островом, аж до найглухішого закутня, панує кривава тиранія. Трьом чоловікам не можна збиратися разом на вулиці. Куба не має зовнішніх ворогів, їй непотрібне військо, а проте вона утримує двадцятип'ятитисячну армію, і ця армія, від капралів і вище, висмоктує з народу кров. Навіть кожен рядовий, і той тільки й думає, щоб урвати собі шмат. А ще ж створено і резервний корпус, до якого прийнято всіх шахраїв, бандитів та, донощиків, що залишилися від часів Мачадо. І те, чим гребує регулярна армія, підмітають вони. Наше найперше завдання — позбутись армії. Раніше нами правили за допомогою кийків. Тепер нами правлять за допомогою гвинтівок, пістолетів, кулеметів та багнетів.
— Так-так, справи кепські,— сказав Гаррі, тримаючи руку на штурвалі й ще трохи збочуючи на схід.
— Кепські — не те слово, — сказав хлопець. — Я люблю свою нещасну батьківщину й ладен на все, аби визволити її від цієї тиранії. Я знаю, те, що я роблю, — страшне. Але я ладен робити і стократ страшніше.
«Піду вип'ю, — подумав Гаррі.— Яке мені в біса діло до його революції? Чхав я на його революцію. Щоб допомогти робочій людині, він грабує банк і вбиває спочатку того, хто йому в цьому підсобляв, а потім убиває ще й бідолаху Елберта, який зроду мухи не скривдив. Він убиває того ж робітника, та хіба думає про це? Хіба думає, що сиротить дітей? Кубою правлять такі самі кубинці. Вони всі там ладні одне одного купити, продати і з багном змішати. Тож і дістається їм по заслузі. І нехай вони котяться зі своїми революціями. Я знаю одне: на руках у мене родина, і я не можу її прогодувати. А він мені торочить про революцію. Котися ти зі своєю революцією».