Твори в 4-х томах. Том 2

— Ідіть весь час тим самим курсом, — сказав він хлопцеві.— Я огляну двигуни.

Він розчинив дверцята люка й зійшов униз. Потім зачинив дверцята за собою й замкнув ізсередини довгим гаком, що утоплювався в отворі в настилі. Схилившись над моторами, він здоровою рукою помацав труби водяного охолодження й циліндри, поклав долоню на один сальник, потім на другий і на обох підкрутив на півтора оберта маслянки. Ну, годі зволікати, сказав він собі. Годі зволікати, чуєш? Де твої оті самі, що в них твоя сила? Мої оті самі аж під горло підкотило, подумав він.

Він виглянув з люка. До обох сидінь над паливними баками, на яких лежали кубинці, він міг би, напевно, доторкнутися рукою. Хлопець сидів спиною до нього на високому стільці, чітко окреслений у світлі компасної лампочки. Гаррі повернув голову і на кормі, на чорному тлі води, побачив Роберто; той сидів, розкинувшись, на стільці.

«У магазині двадцять один патрон — це щонайбільше чотири черги по п'ять, — думав він. — Тобто натиснув — і палець з гачка. Ну, гаразд. Гайда. Візьми себе в руки, слинько нещасний. Ет, ще б один ковточок, га? Ні, тепер уже обійдешся». Він потягся лівою рукою вгору, відстебнув петлю, підставив долоню під спускову скобу, великим пальцем пересунув у бойове положення запобіжник і витяг автомат. Присівши навпочіпки між двигунами, він старанно прицілився в потилицю хлопця, чітко окреслену над освітленим компасом.

У темряві з дула вихопився яскравий сніп вогню, й гільзи застукотіли, відскакуючи від стулки дверцят на корпус двигуна. Перше ніж обм'якле тіло хлопця звалилося зі стільця, Гаррі напівобернувся й випустив чергу в постать на лівому сидінні, наставивши тремтяче, вогнеметне дуло автомата майже впритул, — аж запахло паленим сукном; потім крутнувся і різонув праворуч, у кубинця, що, звісившись на лікті, намагався витягти пістолет. А тоді, низько пригнувшись, подивився на корму. Мордатого там уже не було. Гаррі побачив тільки обриси двох порожніх стільців. Хлопець за його спиною лежав нерухомо. Щодо нього можна не сумніватись. Один із кубинців сіпався на своєму сидінні. Другий — Гаррі бачив краєчком ока — лежав долілиць, напівперехилившись через борт.

Гаррі видивлявся у темряві мордатого. Човен почав кружляти на місці, і на мить у кокпіті стало трохи світліше. Затамувавши подих, він напружив зір. Ото, мабуть, він, ота тінь на підлозі в кутку. Гаррі придивився пильніше; тінь ворухнулася. Так, це він.

Мордатий повз до нього. Ні, до того вбитого, який лежав, перевалившись через борт. По його пістолет. Низько пригнувшись, Гаррі підпустив його, поки не відчув певності, що вже не схибить. А тоді вгатив у нього чергу. При спалаху Гаррі побачив його — він підповзав навкарачки, й коли те «тра-та-та» урвалося і спалах погас, стало чути, як він тіпається в корчах на дні кокпіта.