Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Отож-бо, сучий сину, — сказав Гаррі.— Отож-бо, падло мордате.
Холод більше не стискував серце, і, відчуваючи знайомий лункий гул у грудях, він присів навпочіпки й сунув руку під квадратне дерев'яне гніздо паливного бака, по новий магазин. Магазин він дістав, але відчув на руці вологу, що швидко висихала й холодила шкіру.
Продірявив бак, сказав він собі. Треба заглушити двигуни. Але ж я не знаю, де перекривається бензопровід від цього бака.
Він натиснув на вигнутий важілець, викинув порожній, магазин, вставив новий і виліз із машинного відділення.
Коли він випростався на весь зріст із «томпсоном» у лівій руці і, перше ніж зачинити люк гачком протеза, озирнувся довкола, кубинець на лівому сидінні, який дістав три кулі в ліве плече (четверта й п'ята пробили паливний бак), сів, старанно прицілився й вистрелив йому в живіт.
Гаррі хитнувся назад і важко осів. Йому здалося, що його вдарили у живіт кийком. Спина його вперлася в пригвинчену сталеву ніжку палубного рибальського стільця, й коли кубинець вистрелив удруге, розщепивши спинку стільця над його головою, Гаррі пошукав рукою, намацав автомат, обережно підняв його, притримуючи гачком передню рукоятку, і вгатив половину магазина в кубинця, що сидів, подавшись уперед, і холоднокровно стріляв у нього. Кубинець безформною масою обм'як на сидінні, а Гаррі почав обмацувати рукою дно кокпіта, доки не натравив на мордатого. Той лежав долілиць, і Гаррі гачком протеза знайшов його голову, притяг до себе, приставив до неї дуло автомата й натис на гачок. Звук був такий, як ото був би, ма-’буть, якби хтось бив кийком по гарбузу. Гаррі поклав автомат і витягся на боці на дні кокпіта.
— Я фраєр, — сказав він, мало не торкаючись губами настилу. — Я фраєр, і тепер мені кінець.
«Треба заглушити двигуни, поки ми всі тут не згоріли, — Подумав він. — Ще є надія. Ще є крихітна надія. Господи боже. Одна похибка, і все пішло прахом. Одна-єдина похибка звела все нанівець. Ех, туди й розтуди. Туди й розтуди того клятого кубинця. Хто б міг подумати, що він ще живий?»
Він звівся навкарачки і, затріснувши одну стулку дверцят над люком, переповз через неї вперед, до штурвального сидіння. Вхопившись за нього, підтягся, дивуючись, що ще так вільно рухається, та коли став і випростався, йому раптом запаморочилося в голові і він нахилився вперед, важко зіперся протезом на компас і повернув обидва вимикачі. Двигуни замовкли, Й він почув, як хлюпочуть хвилі об човен. То був тепер єдиний звук, який він чув. Човен завернуло бортом до хвиль — невеликих хвиль, знятих північним вітром, — і почало хитати.
Гаррі постояв, навалившись на штурвал, потім осунувся на стілець і сперся на дашок під компасом. Він відчував, як сили залишають його, як їх витісняє тупа нудота. Він розстебнув сорочку і обмацав рану, спочатку низом долоні, потім пальцями. Рана майже не кровоточила. «Вся кров іде всередину, — подумав він. — Краще лягти, тоді, може, менше натече».
Зійшов місяць, і Гаррі побачив, що робиться в кокпіті.
«Побоїще, — подумав він. — Справжнє побоїще».
«Краще лягти самому, поки не впав», — подумав він і поволі осунувся на дно кокпіта.
Він ліг на бік, а хвилі тим часом завернули човен так» що місячне сяйво залило його, освітивши все всередині.
«Повен човен, — подумав він. — Просто-таки повнісінький. — Потім подумав: —Що ж вона тепер робитиме? Що ж Марія тепер робитиме? Може, їй виплатять винагороду? Туди й розтуди того кубинця. Та ні, вона не пропаде. Вона жінка розумна. Певно, якби я залишився вдома, ми б теж не пропали. Певно, мені ум за розум зайшов. Поласився на завеликий шмат — от і подавився. Не треба було встрявати в це діло. Але ж я продумав усе від початку до кінця. Ніхто не дізнається, як це сталося. Якби ж то я міг зробити щось для Марії. На човні сила-силенна грошей. Я навіть не знаю скільки. З такими грошима можна б жити, як у бога за пазухою. Певно, берегова охорона тут поживиться. Хоч трохи, а урве. Якби ж то можна було розповісти моїй старій, як усе сталося. Що ж вона все-таки робитиме? Не знаю. Мабуть, мені треба було влаштуватись на автозаправну станцію чи на якусь роботу. Треба було забути про човен. Човном тепер чесних грошей не заробиш. Ох, якби ж це корито перестало хитати. Якби ж воно перестало хитатися. Бо в животі все хлюпає й переливається. Я, містер Губань і Елберт. Геть усі, хто був причетний до цього. І ці всі бандюги. Всім це діло принесло нещастя. Нещасливе діло, та й годі. Певно, такому, як я, судилося тримати автозаправну станцію чи щось таке — і нікуди не потикатися. Пхе, дідька лисого я тримав би автозаправну станцію! От Марія. — зовсім інше, вона, мабуть, чимсь таким і займеться. На панель вона не піде, бо вже застара. Якби ж це бісове корито не хиталося. Треба розслабитись. Постарайся зовсім розслабитися. Кажуть, якщо не пити води й лежати спокійно… Головне, кажуть, якщо не пити води».