Твори в 4-х томах. Том 2

— Воно справді, що не ваші,— сказав Гаррі. Він проминув уже маяк і взяв курс двісті двадцять п'ять, як завжди, коли йшов на Гавану.

— Я хотів сказати, що ми взяли їх не для себе, а для нашої організації.

— А помічника мого вбили — теж для вашої організації?

— Мені дуже прикро, — сказав хлопець. — Я навіть висловити не можу, як мені прикро.

— А ви й не пробуйте, — сказав Гаррі.

— Розумієте, — хлопець притишив голос, — цей Роберто — лиха людина. Революціонер він добрий, а людина — лиха. За Мачадо він стільки вбивав, що вже звик до цього. Йому навіть подобається вбивати. Звісно, він убиває заради благородної справи. Найблагороднішої справи. — Він озирнувся на Роберто, який сидів тепер на одному з рибальських стільців на кормі, з автоматом на колінах, і дивився на білі човни, що, як помітив Гаррі, тим часом поменшали.

— У тебе тут є щось випити? — гукнув Роберто з корми.

— Ні. Немає,— відповів Гаррі.

— І нехай. Питиму своє,— сказав Роберто.

Один із кубинців лежав на сидінні над паливними баками. Його вже явно захитало. Другого теж діймала хитавиця, але він ще кріпився.

Озирнувшись назад, Гаррі побачив сіре судно, яке проминуло форт і тепер наздоганяло білі човни.

«Катер берегової охорони, — подумав він. — На нього теж смішно дивитися».

— Гадаєте, гідроплан усе ж може прилетіти? — спитав чемний.

— За півгодини стемніє,— сказав Гаррі. Він зручніше вмостився на своєму сидінні.— Що ви збираєтеся робити зі мною? Теж уб'єте?

— Я б не хотів, — сказав хлопець. — Я проти вбивства.

— Ти що там робиш? — спитав Роберто, який тримав тепер пляшку віскі.— Заграєш із капітаном? Хочеш, щоб він запросив тебе на обід до свого столу?

— Беріть штурвал, — сказав Гаррі хлопцеві.— Бачите курс? Двісті двадцять п'ять. — Він підвівся зі стільця й перейшов на корму.

— Дай-но мені ковтнути, — сказав він Роберто. — Бачиш отой човен? Це берегова охорона, але їй нас уже не наздогнати.

Він відкинув гнів, ненависть, почуття власної гідності як зайву розкіш і почав обмірковувати план.

— Авжеж, — сказав Роберто, — їм нас не наздогнати. А як тобі ці двійко заколисаних немовлят? Що ти сказав? Хочеш випити? Чи маєш іще якісь передсмертні бажання, капітане?

— А ти, я бачу, жартівник, — сказав Гаррі. Він добряче ковтнув.

— Гей, куди розігнався! — загорлав Роберто. — В мене більше немає.

— Нічого, в мене ще є,— відповів йому Гаррі.— То я просто пожартував.

— Зі мною краще не жартуй, — злісно сказав Роберто.

— Більше не буду.

— А що в тебе є?

— Бакарді.

— Давай його сюди.

— Тихо, — сказав Гаррі.— Навіщо ж так грізно?

Щоб перейти на ніс, йому довелося переступити через Ел-берта. Проходячи повз штурвал, він глянув на компас. Хлопець збочив з курсу майже на двадцять п'ять градусів, і стрілка компаса бігала. «Ні, він не моряк, — подумав Гаррі.— Отже, я матиму трохи більше часу. А тепер подивимось на слід за кормою».

Слід вигинався двома пінявими кривими в напрямку маяка — коричневої, гостроверхої, ажурної вежі, що бовваніла тепер ген на обрії за кормою. Човнів уже майже не можна було розрізнити, а там, де мали б виднітися міські радіощогли, розпливалася темна пляма. Двигуни працювали мірно. Гаррі нахилився, дістав одну з пляшок бакарді й перейшов з нею на корму. Там спочатку випив сам, потім подав пляшку Роберто. Стоячи на кормі, він подивився вниз, на Елберта, і серце в нього стис-лося. «Ех, бідолахо ти, бідолахо», — подумав він.

— Що з тобою? Ти його боїшся? — спитав мордатий кубинець.

— Може, скинемо його за борт? — сказав Гаррі.— Навіщо возити його з собою.

— Ай справді,— відповів Роберто. — ;Це ти діло кажеш.

— Бери його під пахви, — сказав Гаррі.— А я візьму за ноги.

Роберто поклав автомат на широкому фальшборті корми й,

нахилившись, підняв труп за плечі.

— Немає в світі нічого, важчого за мертвяка, — сказав він. — Тобі коли-небудь доводилося піднімати дохлого чоловіка, капітане?

— Ні,— відповів Гаррі.— А тобі коли-небудь доводилося піднімати велику дохлу жінку?

Роберто витяг труп на корму.

— А ти, я бачу, зубатий, — сказав він. — Може, вип'ємо?

— А чого ж, — сказав Гаррі.

— Знаєш, я жалкую, що вбив його, — сказав Роберто. — А як уб'ю тебе, жалкуватиму ще більше.

— Та кинь ти ці балачки, — сказав Гаррі.— Чого б ото я базікав таке, справді.

— Ну, раз-два, — сказав Роберто, — і у воду.

Коли вони, нахилившись, перекидали через борт труп, Гаррі ногою зіштовхнув автомат, і він шубовснув у воду разом з тілом Елберта. Але тіло, перше ніж потонути, двічі перевернулося в білій піні, збитій гвинтами, а автомат відразу пішов на дно.