Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Цікаво, що управа ця з’явилася за два тижні по оголошенню закону про обов’язкову військову повинність та про призов 5 тис. осіб до лав Сердюцької дивізії. Останній, на жаль, передсмертний акорд у справі розбудови національних Збройних сил — закон «Про штати Військової академії Української Держави» та про асигнування 127 600 карб. на її утримання в 1918 р. із бюджетом 127 600 карб.[183].
Присяга
Інший закон, ухвалений того ж дня, містив текст «урочистих обітниць урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі».
Військовослужбовці-християни повинні були скласти таку присягу: «Я, нижчепідписаний, обіцяю і клянуся Всесильним Богом перед Святою Євангелією в тім, що бажаю служити Українській Державі і Ясновельможному пану Гетьману, як найвищому вождю українських армій і флоту, не дбаючи про життя своє до останньої краплі крові. Ворогам Української Держави у всіх військових випадках хоробрий і міцний буду чинити опір; всьому, що користі державній сприяти може, старатимусь допомогти, та кожну довірену мені по службі таємницю хоронити буду. До поставленого надо мною начальника, з боку того, що користі служби й Держави торкатиметься, належним чином безумовно слухатися і обов’язки свої по совісті виконувати буду і для своєї користі нічого проти служби й присяги чинити не буду. Від своєї частини і прапору ніколи не відходитиму і у всіх випадках так себе поводити і робити буду, як чесному, вірному, слухняному, хороброму і дотепному (старшині чи козаку) належить. В цих справах нехай допоможе мені Господь Бог Всесильний. На кінці цієї своєї присяги цілую Святі Слова та Хрест Спасителя мого. Амінь».
Військовослужбовці-нехристияни та агностики мали присягатися так: «Я, нижчепідписаний, обіцяю, що бажаю і повинен вірно й щиро служити Українській Державі і Ясновельможному пану Гетьманові, як найвищому вождю українських армій і фльоту, не дбаючи про життя своє до останньої краплі крові. Ворогам Української Держави у всіх військових випадках хоробрий і міцний буду чинити опір; всьому, що користі державній сприяти може, старатимусь допомогти, і кожну довірену мені по службі таємницю хоронити буду. До поставленого надо мною начальника, з боку того, що до користи служби й Держави торкатиметься, належним чином безумовно слухатися і обов’язки свої по совісті виконувати буду і для своєї користі нічого проти служби й обітниці чинити не буду. Від своєї частини і прапору ніколи не відходитиму і у всіх випадках так себе поводити і робити буду, як чесному, вірному, слухняному, хороброму і дотепному (старшині чи козаку) належить».
Деполітизація Збройних сил
1 серпня — вперше після лютого 1917 р. — ухвалили принципово важливе рішення: про деполітизацію Збройних сил. «Громадянам Української Держави за час перебування на дійсній службі» заборонили «користуватися активним виборчим правом», «входити в склад і приймати участь в яких не було б спілках, гуртках, товариствах, партіях, радах, комітетах та інших організаціях, які мають політичний характер», «знаходитися на мітингах і взагалі на всяких зібраннях політичного характеру, як випадкових, так і спеціально скликаних», «приймати безпосередню участь в маніфестаціях та демонстраціях політичного характеру».
Чорноморський флот
Розуміючи геополітичне та військове значення збереження виходу до узбережжя Чорного моря та його портів, а також збереження бодай частини Чорноморського флоту, вже 8 травня уряд ухвалив «найкатегоричнішим чином протестувати проти захоплення судів (військових та цивільних австрійською та німецькою військовою владою. — Д. Я.) і у випадку необхідності доводити розв’язання до вищих урядових установ Центральних держав».
27 травня за поданням військового міністра призначили нагородженого численними бойовими нагородами героя Першої війни світової капітана І-го рангу Миколу Максимова товаришем (заступником) військового міністра по морських справах.
Хто такий капітан І рангу Максимов?
Микола Лаврентійович Максимов народився 25 жовтня 1880 р. Закінчив Морський кадетський корпус (по 1-му розряду) та Миколаївську морську академію. У 1904—1905 рр. — учасник російсько-японської війни, учасник оборони Порт-Артура. В 1908—1911 рр. — командир міноносця «Прозорливий», у 1913—1914 рр. — старший офіцер фрегата «Паллада». В 1913 р. — капітан ІІ-го рангу. Учасник Першої світової війни: командир міноносця «Бдітєльний» (квітень 1914—1916), командир канонерського човна «Гиляк», служив у Головному штабі Чорноморського флоту. В 1917 р. брав участь в українізації Чорноморського флоту. З 24 квітня 1918 р. — член комісії «для утворення загальних штатів» українського флоту. З 5 травня — товариш міністра морських справ, з серпня — в. о. міністра, з 14 листопада — заступник міністра. Учасник громадянської війни на боці «білих». З 1920 р. — на еміграції. У квітні 1930 р. очолив «Алжирську групу Військово-Морського союзу». Помер у Ніцці 15 листопада 1961 р.