Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Єдине, чого не передбачили цитовані правила, так це зради командувача Корпусу охорони залізничних шляхів, колишнього гвардійського російського генерала, героя Першої світової війни (7 бойових орденів, Золота Георгієвська зброя «За хоробрість») Олександра Осецького, який тими самими днями разом із Винниченком, Шаповалом та іншими добродіями розробляв план націонал-соціалістичного антигетьманського повстання.
Але це все — якісна, так би мовити, сторона питання. Не менш, якщо не найбільш важливим є питання: а яким, власне, був теоретичний та практично можливий обсяг людського ресурсу, на який могли розраховувати творці гетьманської армії? Відповіді на це питання в сучасній літературі, присвяченій долі Української Держави, годі й шукати — попри те, що ці відповіді були сформульовані ще до початку Другої світової війни. Зробив це такий собі генерал-лейтенант Головін.
Хто такий генерал Головін?
Ніколай Ніколайович Головін народився в Москві в родині генерала від інфантерії. Випускник Пажеського корпусу (1894 р.), Миколаївської академії Генерального штабу (1900 р. по 1-му розряду). Служив на стройових та штабних гвардійських та армійських посадах. У 1905—1907 рр. секретар Товариства ревнителів військових знань. 1907 р. захистив дисертацію на тему «Дослідження бою. Дослідження діяльності та якості людини як бійця». У 1908—1909 рр. — екстраординарний професор Миколаївської академії Генерального штабу. В 1909 р. проходив стажування у Французькій військовій академії. 1909 р. захистив дисертацію на звання ординарного професора Миколаївської академії, ординарний професор її (1909—1914 рр.). У 1914 р. — командир лейб-гвардії Гродненського гусарського полку. З листопада 1914 р. — генерал-квартирмейстер 9-ї армії. З жовтня 1915 р. — в. о. начальника штабу 7-ї армії. З квітня 1917 р. — в. о. начальника штабу помічника Головнокомандувача військами Румунського фронту. Обраний начальником Миколаївської військової академії (призначення заблоковане особисто Керенським). З серпня 1917 р. — генерал-лейтенант. Після більшовицького перевороту — у розпорядженні начальника Всеросійського головного штабу, відрахований в червні 1918 р. Переїхав до Києва, вступив до армії УД. 2-й квартирмейстер Генерального штабу, один з авторів створення Збройних сил УД. Генеральний значковий Генерального штабу, голова Військово-історичної комісії по збору та вивченню документів по Південно-Західному та Румунському фронтах. Після націонал-соціалістичного перевороту вступив до Добровольчої армії. У грудні 1918 р. призначений помічником з військових питань офіційного представника керівників «Білого» руху на Версальській конференції. Влітку 1919 р. — начальник штабу адмірала О. Колчака. У жовтні 1920 р. внаслідок отриманого під час Першої світової війни поранення евакуйований до Токіо. В 1926—1940 рр. — офіційний представник Гуверівського інституту війни, революції та миру в Європі. Під час Другої світової війни брав участь у формуванні «Русской освободительной армии». Помер і похований в Парижі.
Нагороди: Св. Станіслава III, II та I ст. (1904, 1912, 1915), Св. Анни III, II та I ст. (1906, 1915, 1916), Св. Георгія IV ст. (1916), Золота Георгіївська зброя «За хоробрість» (1915).
Автор численних праць з військової історії та військового будівництва[189].
Що з’ясував генерал Головін?