Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Нагороди: Св. Станіслава II ст. з мечами (1904); Св. Станіслава III ст. з мечами та бантом (1904); Св. Анни IV ст. з написом «За хоробрість» (1904); Св. Анни III ст. з мечами та бантом (1904); Св. Георгія IV ст. (1905)[184].
За три місяці діяльність керівництва Морського відомства набула такого масштабу, що вже 23 вересня уряд ухвалив сформувати окреме від військового Морське міністерство та поставити на чолі його окремого міністра — адмірала Немітца (вдруге чомусь його кандидатуру затвердили ще й 30 вересня).
Хто такий адмірал Немітц?
Олександр Васильович Немітц народився 26 липня 1879 р. у с. Котюжани Бессарабської губернії в родині мирового судді. У 1899 р. закінчив Морський кадетський корпус (з відзнакою), службу почав на Чорноморському флоті. Випускник Артилерійського військового класу (1903 р.). 1905 р. виступив захисником 200 матросів, учасників повстання на броненосці «Потьомкін», відмовився брати участь у розстрілі засуджених матросів, добився їх помилування. 1907 р. — штаб-офіцер морського Генерального штабу, викладач Миколаївської морської академії. У 1914 р. служив у Ставці Верховного Головнокомандувача, в 1915—1917 рр. — послідовно капітан канонерського човна «Донєц», командир 5-го дивізіону ескадрених міноносців, мінної дивізії. 20 червня — 13 грудня 1917 р. — командувач ЧФ. З серпня 1917 р. — адмірал. У серпні 1919 р. — начальник штабу групи червоних військ Якіра. 6 лютого 1920 р. призначений командувачем Морських сил Радянської Республіки. З 1924 р. служив у Реввійськраді, одночасно викладав у Військово-морській, у 1926—1929 рр. й у Військово-повітряній академії. У 1929 р. — голова Урядової комісії з оборони берегів Чорного моря, з 1930 р. — заступник інспектора РСЧА. З 1936 р. — флагман 1-го рангу, з 1941 р. — віце-адмірал. У 1940—1947 рр. — професор Військово-морської та Військово-повітряної академій. З 1947 р. — у відставці. Жив у Севастополі, працював у Гідрографічній службі ЧФ. Помер 1967 р., похований в Севастополі.
Нагороди: 5 бойових орденів Російської імперії, Золота Георгієвська зброя «За хоробрість», орден Леніна, два ордени Червоного Прапора.
Основні праці: «Стратегическое исследование русско-японской войны на море» (1909—1910); «Исследование русско-японской войны на море периода командования флотом адмирала Макарова» (1912—1913); «Русско-японская война на море» (1913), «Очерки по истории русско-японской войны» (1912); «Очерк морских операций русско-японской войны» (1912—1913) та ін.[185].
Мобілізаційний ресурс Української Держави: козацтво
2 червня гетьман довів до відома військового міністра про свій непохитний намір «приняти всі заходи до того, аби козаччина, в яку війде цвіт української людності, стала дійсно провідником національної ідеї і великим кадром будучої Української козацької армії».
У зв’язку з цим керівнику військового відомства була поставлена задача «негайно скласти козацьку раду для праці по виробі статуту для організації козацтва на Україні, так щоб ці організації з’явились дійсно корисними і певними при будуванню Української Держави й армії».
Процес підготовки паперів затягнувся аж до жовтня — до створення формації приступили хіба за місяць до завершення Першої світової війни. 16 жовтня Їх Ясновельможна Світлість видали Універсал до народу та аналогічний за змістом Закон, в якому повідомили: «Ми, Гетьман усієї України та військ козацьких, Універсалом цим Нашим ознаймлюємо всіх тих, кому про це відати належить, а особливо Державний Сенат, Раду Міністрів і всі урядові інституції Держави Української, що визнали Ми за благо, для зміцнення сили держави нашої, відродити козацтво по всіх місцях його історичного існування на Україні, покладаючись в основі його відродження на ті козацько-лицарські традиції, які донесла нам історія наша з доби минулої боротьби Козацької України за свою долю».