Грушевський, Скоропадський, Петлюра

За підрахунками відомого дослідника Анатолія Буравченкова, офіцерський корпус збройних сил Росії восени 1917 р. становив 277 тис. осіб, у т. ч. у 1918 р. на території УД перебувало більше 100 тис. офіцерів. ­«Проте, — підкреслює дослідник, — більшість офіцерства на той час була дез­організована і деморалізована. Лише невелика його частка пристала до Білого руху, більшість вагалася щодо вибору подальшого шляху. ...до добровольчих російських офіцерських дружин у великих містах України в листопаді зголосилося лише 3—4 тис. осіб»[187].

Закон 20 жовтня був, фактично, своєрідним запрошенням до лав гетьманської армії — реалізувати його силовим шляхом було неможливо. Він зобов’язував «усіх прибуваючих в межі Української Держави офіцерів і поверхстрокових унтер-офіцерів бувшої Російської Армії віку до три­дцяти п’яти років включно і бувших юнкерів військових шкіл... в семиденний строк... з’явитися до місцевого військового начальника для зарахування на учот і одержання учотної картки, з якого часу вони вважаються військово зобов’язаними».

Офіційно оголошена мета — створити з їх числа «окремі зразково-інструкторські частини» та «Окремий корпус»[188]. Того ж дня Їх Ясновельможна Світлість роз’яснили, що приховує термін «Окремий корпус». У відповідній «тимчасовій» постанові йшлося: «Для боротьби з анархією в прикордонній смузі формується Окремий корпус, який підлягає безпосередньо Гетьманові всієї України... Чини корпусу носять форму одягу бувшої російської армії... Командир Окремого корпусу та всі начальствуючі особи корпусу включно до командирів полків призначаються й увільняються паном Гетьманом».

Того самого дня під приводом «забезпечення непереривного й правильного руху по залізницях України» встановили «правила надзвичайної на них охорони», якими профільному міністрові надали право «приймати надзвичайні міри й заходи», формувати «в випадках невідкладної необхідності» «особливі комісії», на які покладався обов’язок «охороняти в межах смуги відчуження зовнішній порядок, непереривну й правильну чинність залізниці і всіх залізничних уряджень, а рівно й догляд за належним виконанням всіма урядовцями їх службових обов’язків» під загрозою 3-місячного арешту та грошового штрафу. Вздовж залізниць встановлювалися «зони відчуження», в межах яких заборонялися «всякі зібрання», розповсюдження будь-якої друкованої продукції. Комісіям надавалося право «виселяти окремі особи із смуги відчуження», «звертатися за військовою допомогою». Найважливіша, 9-та стаття цього нормативного акта встановлювала: «в відчуженій смузі тієї залізниці, де вжито заходів для надзвичайної охорони, особи цивільного відомства підлягають військовому суду й карам по законах військового часу», насамперед «за повстання проти державної влади й за державну зраду», «за намову до страйків», «за напад на вартового або на військовий караул, за озброєний опір проти військового караулу або проти чинів варти та охорони, а рівно за вбивство вартового або чинів караулу, варти та охорони» тощо.