Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Се є боротьба націй — одна з форм боротьби за існування, — така ж сувора та жорстка, як і всяка боротьба за існування. Нема в тій боротьбі змилування, і переможець просто ступає на груди переможеного. Се є боротьба націй. Розпочалась вона багато тисячоліть назад, а в Європі за часів історичних вона виявилася в формі так званого великого переселення народів.
Дужчі народи й племена підбили під себе слабші й опанували їх землю. Але не могли їх знищити. На низинах, по глухих закутках, іноді навіть значними масами зосталися частини підбитих народів.
Позбавлені впливу й значення, від вічним пануванням та насиллям чужинців виявляють вони скрізь, чи то в Англії, чи то в Австрії, чи то в Угор — щині, чи в Росії величезну відпорну силу проти винародовлення, могутній інстинкт життя національного. І де не можуть боротись активно, там роблять пасивний опір чужинцям.
І тепер скрізь по Європі народи-переможці роблять остаточне зусилля знівечити нації підбиті, морально їх убити. Сей процес відбувається в формі боротьби за національну мову. Боротьба за мову — се тільки інша форма боротьби за життя. Пануючі народи видають закони, які роблять їх мову державною, привілейованою, а мови підвладних народів зводять до значення простонародного жаргону: мови наймичок та свинопасів. Пануючі народи вигонять мову підбитих народів з школи, з суду, з адміністрації і навіть з церкви! Багатші та заможніші шари нації підбитої гублять своє значення в суспільстві. Губить значення й гине помалу ціла нація поневолена, але зате стає смертним ворогом пануючого народу. Вона не може голосно кричати, бо їй затикають рота, і от вона по темних закутках та нетрях набирає сили, готується до боротьби, щоб скинути державний лад, що є для неї не пристановищем, але пекельною тюрмою.
І коли поневолена нація має силу або коли, як у сербів, болгарів та греків, вона спирається на сусідні самостійні частини своїх одноплемінників, вона раніш чи пізніш скине панування чужинців, скине огидні кайдани рабства або вмре! Пануючий нарід мусить або остаточно задушити поневолений нарід, або зректися над ним панувати. Іншого виходу нема. Індивідуальність в формі нації хоче жити без перешкоди! Вона має на се право, коли має силу!
Ті держави, де живе одна або декілька націй під пануванням другої нації, призначені до безпощадних свар та боротьби, аж доки поневолені нації ви-народовляться або визволяться...
Се визволення тепер здобувають собі серби та болгари. За ними підуть другі поневолені народи. ХХ вік так або інакше розв’яже питання національне. Дрібні й слабі народи згинуть навіки, і згадки про їх мову та національне існування хіба по граматиках можна буде знайти. Дужчі, енергійніші народи здобудуть собі національну самостійність і щасливо житимуть далі. Європа знов буде свідком страшної, жорстокої, безпощадної боротьби націй. Історія запише на свої сторінки і акти великої мужності та героїзму, і події огидного страхополохства та ренегатства!
Хто переможе? Хто з народів визволиться, а хто згине? Ніхто не зна того.
Чорною пеленою оповита будуччина. Нікому не відоме є майбутнє.
Але стоїмо перед подіями величезної ваги, такої ваги, як і колишнє «переселення народів». Карта Європи зміниться... Народи наштовхнуться один на другий... Але активну ролю гратимуть тільки ті, що готові до неї. Горе тим націям, що байдуже та оспало відносяться до життя. Горе націям-рабам, але ще гірше горе націям з рабською душею! Їх ім’я навік буде викреслене з книги буття.
Але ті, що побідять, що зможуть заснувати самостійні національні держави, ті будуть вільно розвиватись і користуватись усіма національними правами. Вони будуть самими собою скрізь і всюди і не повинні будуть удавати з себе не те, чим вони є... Огидне ренегатство не буде вже поганити людські відносини...
Отже, хай щастить доля сербським, гречеським та болгарським борцям за визволення з турецької неволі!
Сніп. — 1912. — 14 (27) жовтня.
Передовиця. Харків, 21 жовтня (3 листопада) 1912 р.
В один з тих гострих пароксизмів, що ними від часу до часу вибухає стародавня ворожнеча між поляками й українцями в Галичині, саме тоді, коли обидва народи змагалися за те, чий є город Львів: український чи польський — хтось висловив незвичайно дотепний афорізм: «Lwow to miasto ukrainskie, ulicy — polskie, a kamienicy — zydowskie»... (Львів то город український, улиці в йому польські, а будинки — жидівські).
Останні вибори до Думи Державної у Харкові нагадали з особливою виразністю отой афоризм.