Суспільно-політичні твори

Не можна обвинувачувати правительство чи виборчу систему в нашім неуспіху. Нас перемогли противники, які завжди нас побідять, яка б не була виборча система, бо в руках наших противників сила матеріальна й перевага людьми. Доки ми не змінимо координацію реальних сил, доти все будемо в величезній меншості раз у раз.

Далі: не тільки великий, але й дрібний промисел є не в наших руках. Ми завжди хвалилися, що маємо симпатії між дрібнотою, поміж економічно слабими елементами. Остатні вибори й тут принесли розчарування. Наш противник, соціальний демократ, одержав тисячку голосів там, де наш кандидат ледве декілька десятків.

Отже, значить, досі ми дурили себе самі, жили в світі, утвореному нашою фантазією. Життя суворо знехтувало наші ілюзії.

Дрібнота городська є не наша. Через що се? Розуміється, тут впливають і загальні причини; що так шалено пхають наш нарід у безодню винародов-лення. Але є й специфічні причини. Наші противники більше зручні, більше прудкі, і власне вони беруть у свої руки усяку «легшу» працю по городах: крамничка на Полтавщині обов’язково в руках жида, аптека жида або поляка, голярня — знов поляка, рідко росіянина. Кравець, швець є німець, жид, француз, рідше росіянин або «общерос», майже ніколи українець. Навіть славнозвісні українські перекупки на базарі, й ті мусили посунутись, щоб дати місце зайдам.

Таким чином наші противники заповняють своїми силами усі, навіть нижчі галузі праці, не кажучи вже про галузі інтелігентні, як праця лікарів, адвокатів, інженерів, вчителів тощо. На долю українців, як менш здатних до конкуренції, зостаються найнижчі соціальні становища: прачок, швачок, покоївок, сторожів і т. д. А сі професії виборчого голосу не мають.

Либонь, тільки одна ще з наших чарівних ілюзій нас не одурила — се наша віра, що «на селі» ми маємо рішучу перевагу.

Але життя йде вперед, і хто знає, чим дихатиме «завтра» «вчорашнє» село! Крім того, на селі ми не робили ще виборчих дослідів й не знаємо, які наслідки були б з них...

Отже, щоб мати успіх на виборах, треба мати голоси, себто людей!

Треба мати своїх кравців, шевців, голярів, крамарів, одно слово, усіх тих, що в складній машині життя крутять ті чи інші коліщата!

Адже се є трюїзмом у всіх культурних народів, що ніяка праця не ганьбить людину, але поміж нами є поганий забобон, наче є «благородні» праці й праці «неблагородні». Наша молодь пхається з усієї сили до канцелярій, щоб ціле життя сидіти, зігнувши спину, але зневажає таку працю, як торгівля або дрібний промисел, рукомество чи майстерство! Се є велика хиба, дуже шкідлива для повноти розвиту суспільства, бо порожні місця захоплюють наші противники, і ми самі власноручно віддаємо їм в руки ті впливи, що потрібні нам самим.

Отже, не тільки виробляймо інтелігенцію вищих щаблів, але звернімо увагу на дрібний промисел та рукомество. З того часу, як виборчий принцип спирається на кількість, а не на якість голосів, з того часу тільки «число людей», «поважне число» має значення. Меншість, фізична меншість раз у раз буде побита, хоч би інтелектуально вона стояла й дуже високо.