Суспільно-політичні твори

Передовиця. Харків, 30 грудня (12 січня 1913 р.) 1912 р.

Наспівають події величезної ваги. Про се свідчать і міліони війська, що утримують під рушницею великі держави, і ті похапливі приготування, що йдуть скрізь по Європі, і той особливий настрій, що запанував у свідомих, активних націй. Сей настрій виявився і в тій частині нашого народу, що є під пануванням Австрії. Орієнтуючись в сучасному міжнародному становищі, обмірковуючи крізь призму національних інтересів свою ролю й місце в

майбутніх конфліктах, австрійські українці висловили свою позицію, лояльну до Австрії. Сей вислів викликав крики гніву й обурення в московській пресі, яка недвозначно каже, що моральний обов’язок австрійських українців зрадити Австрію. Висловлене австрійськими українцями лояльне становище московська преса кваліфікує як зраду слов’янству. Далі ся преса досить прозорими натяками переносить своє обвинувачення й на російських українців і підозрює все українство в якійсь зраді, а се знов є вихідною точкою й оправданням нових репресій проти українства, які дарує нам сумна дійсність і загрожує ще сумніша будуччина. Про се в нас голосно не говорять з ляку перед тим, що в кожнім слові хтось добачить злочин. Через те удають, наче нічого не чують і не знають. Тим часом се велика шкода, бо хто мовчить, той начебто згоджується. Через те й утворюється певність в московськім народі, що мовчазне українство ховає якісь «страшні заміри», що треба з тими замірами боротись і що правительство розумно робить, видаючи репресії проти сього ворога Росії, проти сього «народного й державного лиха», як каже Струве. Через те навіть приятелі, як проф. Погодін, вже хитаються й вимагають від українців «слова й діла». А тим часом нема більшої помилки, як приписувати українському народові як цілій нації те чи інше «фільство». Се дійсно велика помилка — дивитись на український народ не як на щось самодовліюче, але тільки як на якийсь додаток до когось або до чогось.