Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет
- Автор: Хаггард Генри Райдер
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: “Мистецтво”
- ISBN: 5-7715-0434-3
- Переводчик: Тарас Олександренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет». Краткое содержание книги:
Напружений гостросюжетний пригодницький роман “Копальні царя Соломона” оповідає про мандри трьох англійських джентльменів у пошуках алмазних копалень на півдні африканського материка. Відважні, щирі герої попадають у Країну Зулусів та інших негритянських племен, де стають свідками місцевих обрядів та звичаїв і здійснюють благородні вчинки.
У романі “Прекрасна Маргарет” дія відбувається в Англії та Іспанії. Захоплюючі пригоди закоханої пари відбуваються на фоні тодішньої епохи, коли велику роль у політичному житті Іспанії відігравала жорстока інквізиція.
Ці романи мають незаперечний успіх у читачів багатьох країн.
Якось увечері, після тривалого денного переходу, ми вийшли на місцину вражаючої краси. Біля підніжжя пагорба, порослого чагарником, знаходилося пересохле русло ріки, в якому, проте, зустрічалися невеликі водойми, наповнені прозорою, мов кришталь, водою, довкола яких було багато слідів диких тварин. Перед пагорбом простягалася рівнина, схожа на парк; на ній купками росли мімози з плоскими вершинами, а серед них — дерева мачабель з блискучим листям. Навкруги було величезне мовчазне море чагарника, через яке не пролягала жодна стежина. Щойно ми вийшли на дорогу, утворену ложем ріки, як злякали високих жираф, які поскакали, або, точніше, відпливли своїм дивним поступом, задерши сторчаком хвости і відбиваючи копитами дріб, мов кастаньєтами. Коли вони були на відстані близько трьохсот ярдів од нас, тобто фактично на дистанції, недосяжній для вогнестрільної зброї, Гуд, який ішов попереду, не міг втриматися перед спокусою. Він підняв свою рушницю, заряджену розривною кулею великого калібру, і вистрелив у молоду самку, що бігла останньою. Зовсім випадково куля влучила їй просто в шию, пошкодивши спинний хребет, і жирафа полетіла сторчака, через голову, як кролик. Мені ніколи не доводилося бачити дивовижнішого видовища.
— Дідько б її узяв! — мовив Гуд. (На жаль, коли він хвилювався, у нього була звичка вживати сильні вирази, набуті, безсумнівно, під час його морської кар’єри). — Дідько б її узяв! Адже я убив її!
— Ou, Bugwan! (Так, Бугван!) — вигукнули наші носильники-кафри. — Оu, оu! (Так, так!)
Вони називали Гуда “Бугван” (“скляне око”) через його монокль.
— Так, Бугван! — відгукнулися, мов луна, ми із сером Генрі.
Відтоді за Гудом укоренилася, у всякому разі серед кафрів, репутація чудового стрільця. Насправді він був поганим стрільцем, але щоразу при його черговому промаху ми не надавали цьому жодного значення, згадуючи його знаменитий постріл.
Наказавши кільком із наших слуг вирізати ліпші шматки м’яса жирафа, ми взялися будувати огорожу, чи шерму, на відстані близько ста ярдів праворуч від однієї з водойм. Робиться це так. Зрізають велику кількість гілок колючого чагарника і вкладають їх у формі круглої огорожі. Територію, що знаходиться всередині огорожі, вирівнюють і в центрі роблять ліжко з сухої трави тамбуки, якщо вона, звичайно, поблизу є, і запалюють одне чи кілька багать.
На той час, коли шерма була закінчена, вже сходив місяць, і наш обід, що складався з біфштексів м’яса жирафа і смажених мозкових кісток, був готовий. Із якою насолодою ми частувалися цими мозковими кістками, хоч їх і важко було розколоти!
Я не знаю ліпших ласощів, ніж мозок жирафа — звичайно, крім слонового серця, яким ми поласували наступного дня.
При світлі повного місяця ми сиділи за своєю скромною трапезою, подеколи перериваючи її, щоб знову подякувати Гуду за його чудовий постріл. Потім ми закурили люльки і почали розказувати всілякі історії. Певно, ми, сидячи навпочіпки навколо багаття, являли собою цікаве видовище.
Особливо різко впадав у- вічі контраст межи мною і сером Генрі. Я худий, невисокий на зріст, шкіра у мене темна, сиве волосся стирчить, як щітка, і важу я всього шістдесят кілограмів, а сер Генрі високий на зріст, широкоплечий, білявий і важить майже дев’яносто п’ять. Але, беручи до уваги всі обставини, мабуть, найдивовижніший вигляд мав капітан Джон Гуд, відставний офіцер Королівського флоту. Він сидів на шкіряному лантусі, і здавалося, ніби він щойно вернувся після приємно проведеного дня полювання у цивілізованій країні, абсолютно чистий, акуратний і гарно зодягнутий. На ньому був мисливський костюм із коричневого твіду42, капелюх такого ж кольору і елегантні гетри. Взагалі кажучи, мені ніколи не доводилося бачити в дикій африканській пустелі такого чудово поголеного, бездоганно вишуканого і охайного джентльмена. Його фальшиві зуби були в повному порядку, а в правому оці, як завжди, красувався монокль. Він навіть не забув одягти комірець із білої гутаперчі, яких у нього був чималий запас.
— Бачите, вони важать так мало, — сказав він мені простодушно, коли я здивувався з цього приводу. — А я люблю завжди мати вигляд джентльмена.
42
Твід — вовняна матерія особливої виробки.