Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет
- Автор: Хаггард Генри Райдер
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: “Мистецтво”
- ISBN: 5-7715-0434-3
- Переводчик: Тарас Олександренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет». Краткое содержание книги:
Напружений гостросюжетний пригодницький роман “Копальні царя Соломона” оповідає про мандри трьох англійських джентльменів у пошуках алмазних копалень на півдні африканського материка. Відважні, щирі герої попадають у Країну Зулусів та інших негритянських племен, де стають свідками місцевих обрядів та звичаїв і здійснюють благородні вчинки.
У романі “Прекрасна Маргарет” дія відбувається в Англії та Іспанії. Захоплюючі пригоди закоханої пари відбуваються на фоні тодішньої епохи, коли велику роль у політичному житті Іспанії відігравала жорстока інквізиція.
Ці романи мають незаперечний успіх у читачів багатьох країн.
Ось так ми й сиділи, розмовляючи при чарівному світлі місяця, спостерігаючи, як кафри на відстані кількох ярдів посмоктують свої люльки з мундштуком з рогу південноафриканської антилопи, наповнені п’янкою даккою. Нарешті вони один за одним поснули біля багаття, загорнувшись у свої ковдри, тобто всі, за винятком Амбопи, котрий сидів осторонь. (Я помітив, що він завжди мало спілкувався з кафрами). Він сидів, підперши голову руками, глибоко замислившись.
Раптом із хащів чагарника позаду нас пролунало голосне рикання.
— Це лев, — сказав я.
Усі ми скочили і прислухалися.
Одразу ж з водоймища, що знаходилося на відстані близько ста ярдів, долетів приголомшливий рев слона.
— Un kungunklovo Indlovu! (Слон! Слон!) — зашепотіли кафри.
І через кілька хвилин ми побачили процесію величезних туманних фігур, що повільно рухалася в напрямку до заростей чагарника. Гуд схопився, сповнений жагою вбивства, очевидно вважаючи, що вбити слона так само легко, як жирафа, з яким йому так пощастило, але я схопив його за руку і змусив сісти.
— Ні в якому разі, сказав я, — нехай вони пройдуть.
— Виявляється, тут справжній рай для мисливця! Я запропонував би тут зупинитися на день-два і пополювати, — раптом сказав сер Генрі.
Я був дещо здивований цим, оскільки досі сер Генрі завжди був за те, щоб рухатися вперед якомога швидше, особливо коли ми пересвідчилися в Айнайті, що майже два роки тому англієць, на прізвище Невілль, справді продав там свій фургон і пішов у глибину країни. Вважаю, що інстинкт мисливця взяв у цьому випадку гору.
Гуд з радістю схопився за цю думку, тому що мріяв пополювати на слонів. Про це ж, правду кажучи, мріяв і я, оскільки не міг примиритися з думкою, що ми дамо спокійно відійти цілому стаду слонів І не скористаємося таким зручним випадком, щоб пополювати.
— Ну що ж, друзі мої, думаю, що нам не завадило б трохи порозважатися. А зараз ляжемо спати, оскільки нам потрібно піднятися до сходу сонця. Тоді, можливо, нам вдасться захопити стадо, коли воно пастиметься, перед тим як рушити далі.
Усі погодилися з моєю пропозицією, і ми почали готуватися до сну. Гуд зняв свій одяг, почистив його, заховав монокль і штучні зуби у кишеню штанів і, акуратно згорнувши свої речі, поклав там, де їх не могла намочити ранкова роса, прикривши ріжком свого простирадла з прорезиненої матерії. Ми з сером Генрі обмежилися скромнішими приготуваннями і невдовзі лягли, накрившись ковдрами, і занурилися в глибокий сон без сновидінь, який винагороджує мандрівника.
І вві сні здавалося, що ми йдемо, йдемо, йдемо… Але що це таке?
Раптом звідти, де була вода, долинув шум відчайдушної бійки, а наступної миті почувся страшний рев. Було абсолютно зрозуміло, що це міг бути тільки лев. Ми всі схопилися, дивлячись туди, звідки долітав шум, і побачили безладну масу жовто-чорного кольору, яка борсалася у смертельній боротьбі, наближаючись до нас. Ми схопили свої рушниці і, на ходу одягши вельдскуни43, вибігли з огорожі шерми. На той час тварини, що билися, впали і котилися клубком по траві. Коли ми до них добігли, сутичка вже припинилася і вони затихли.
Ось що ми побачили: на траві лежав мертвий самець шабельної антилопи — найгарнішої з африканських антилоп. Чудовий лев із чорною гривою, простромлений великими зігнутими рогами антилопи, був також мертвий. Мабуть, сталося таке. Антилопа прийшла напитися до водоймища, де заліг в очікуванні здобичі лев, безперечно той, чиє ревіння ми чули раніше. Коли антилопа пила, лев плигнув на неї, але потрапив просто на гострі, зігнуті роги, які пробили його наскрізь. Якось я вже бачив подібну сцену. Лев, який ніяк не міг вивільнитися, рвав і кусав спину і шию антилопи, а та, доведена до божевілля страхом і болем, мчала вперед, поки не впала мертвою.
Закінчивши детальний огляд тварин, ми покликали наших слуг і носильників-кафрів і спільними зусиллями перетягнули їхні туші до огорожі. Тоді ми зайшли в шерму, лягли і більше не просиналися до сходу сонця.
Із першим його промінням ми встали й почали готуватися до полювання. Ми взяли з собою три рушниці великого калібру, чималу кількість патронів і свої місткі фляги, наповнені холодним слабким чаєм, який я завжди вважав за найліпший напій на полюванні. Квапливо поснідавши, ми рушили в дорогу — за нами йшли Амбопа, Хіва і Вентфогель. Носильників-кафрів ми лишили в таборі, наказавши їм зняти шкури з лева і шабельної антилопи й порубати останню на шматки.
Ми легко знайшли широку слонову стежку. Оглянувши її, Вентфогель сказав, що вона прокладена двадцятьма-тридцятьма слонами, причім більша частина їх — дорослі самці.
43
Вельдскуни — черевики з сирицевої шкіри.