Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6057-8
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна». Краткое содержание книги:
Хтось повинен стояти за всім цим, але хто?
Білл підняв руку.
— Зажди. Я не розумію, як ти доправив дядька Сухая у підвал амберського замку за миттєвим побажанням.
— О, у мене є також колода Козирів Хаосу, схожих на амберські, — для зв’язку з родичами з Дворів.
Білл похитав головою.
— Усе це вражає, але ми відхилися від теми. Чи вміє хтось іще мандрувати Тінню? Чи існують також інші способи робити це?
— Так, є два способи. Існує кілька магічних істот, на кшталт Єдинорога, що здатні опинитися там, де тільки забажають. Можеш прямувати за тим, хто йде Тінню, або за магічним створінням, доки бачиш його, і байдуже, хто ти. Як Томас-Римач із балади[31]. Один мандрівник Тінню може провести за собою цілу армію. А ще є мешканці різноманітних тіньових королівств неподалік від Амбера та Хаосу. Ці краї породжують могутніх чаклунів просто завдяки своїй наближеності до двох центрів сили. Деякі білі чарівники стають справжніми спеціалістами в цьому питанні, однак їхні образи Лабіринту чи Лоґрусу є недосконалими, тож вони не можуть створювати копій, домірних оригіналу. Однак, з іншого боку, щоб мандрувати, їм не потрібно проходити ініціації. Межі між тінями в тих місцях тонші. Ми з цими краями навіть ведемо торгівлю. Встановленими шляхами з часом стає все легше й легше проходити. Хоча виходити через них назовні складніше. Але, як відомо, нас часто атакують ворожі сили, що приходять ззовні. Ось чому ми встановили патрулі. Джуліан в Арденах, Джерард на морі тощо.
— А інші способи?
— Хіба що Тіньова буря.
— Що це таке?
— Це природний, однак не до кінця зрозумілий феномен. Найкраще його порівняти, як на мене, з тропічною бурею. Згідно з однією з теорій, вона виникає через певне коливання хвиль, що виходять з Амбера та Дворів, змінюючи природу Тіней. Чим би воно не було, коли така буря здіймається, вона може прокотитися крізь величезну кількість Тіней, аж доки не вщухне. Часом вона завдає великої шкоди, а часом ні. Але доки буря наповнена силою, вона завжди переносить речі.
— А людей?
— І такі випадки відомі.
Білл, як і я, допив своє пиво.
— А як щодо Козирів? — запитав він. — Чи може хтось навчитися ними користуватися?
— Так.
— А скільки всього колод кружляє світами?
— Не знаю.
— Хто їх створює?
— При Дворах є кілька спеціалістів. Там я цьому вчився. А в Амбері є ще Фіона та Блейз — і, гадаю, вони навчили Рендома.
— Ці чарівники, про яких ти згадував... з прилеглих королівств... Чи міг хтось із них виготовити колоду Козирів?
— Так, але їхні карти були б далекими від ідеалу. Наскільки я розумію, треба пройти ініціацію або Лабіринтом, або Лоґрусом, щоб зробити їх якісно. Дехто з таких штукарів може наспіх зробити колоду, використавши яку, ти маєш усі шанси або померти, або опинитися в якомусь лімбі, або й прибути туди, куди прямував.
— А та колода, яку ти знайшов у квартирі Джулії?..
— Вона справжня.
— Як ти гадаєш, звідки взялися ті Козирі?
— Хтось знав, як їх зробити, і навчив когось, хто зміг запам’ятати урок, — але я про нього нічого не чув. Це все.
— Розумію.
— Боюся, від моїх відповідей користі мало.
— Проте вони потрібні мені, щоб усе обдумати, — відказав Білл. — Як мені інакше поєднати лінії реальності? Хочеш іще пива?
— Заждіть, — я заплющив очі й візуалізував образ Лоґрусу — він усе мінявся й мінявся. Я сформулював бажання, і дві звивисті лінії всередині видіння стали яскравішими та тоншими. Я повільно ворухнув руками, повторюючи тремтіння та ривки побачених ліній. Зрештою, вони злилися з моїми руками в одне, і я, розімкнувши руки, поширив ці лінії далі, далі, далі крізь Тінь.
Білл прочистив горло.
— Що ти робиш, Мерлю?
— Шукаю дещо, — відказав я. — Зачекайте трохи.
Лінії поширюватимуться безкінечністю Тіні, аж доки не зіткнуться з предметом мого бажання, — або ж я втрачу зосередженість. Нарешті я відчув схожі на удари ривки — немов лінії наклалися одна на одну.
— Ось воно, — сказав я і швидко потягнув їх назад.
У моїх руках опинилося по пляшці крижаного пива. Схопивши здобич, я простягнув одну пляшку Біллу.
— Ось що я називаю зворотною мандрівкою Тінню, — сказав я через деякий час, важко дихаючи. — Я подався в Тінь по пару пляшок пива. Щоб вам не треба було йти на кухню.
Білл поглянув на помаранчеву етикетку зі специфічним зеленим написом на ній.
— Я не впізнаю марки цього пива, — відповів адвокат. — Про мову я взагалі мовчу. Ти певен, що його можна пити?
— Так, я замовляв справжнє пиво.
— Угу, а ти, бува, відкривачки з собою не прихопив?
— Ой, — вигукнув я. — Вибачте. Я зараз...
— Не переймайся.
Білл підвівся, пройшов на кухню і за мить повернувся вже з відкривачкою. Щойно він відкоркував першу пляшку, та почала пінитися, тож старому адвокату довелося трохи потримати її над смітниковим відром. Те саме він зробив і з другою пляшкою.
— Якщо речі діставати так швидко, як це зробив я, їх може добряче потрясти, — пояснив я. — Зазвичай я не дістаю собі пива таким робом, тож трохи забув...
— Усе добре, — сказав Білл, витираючи руки об нашийну хустинку.
Він скуштував напій.
— Принаймні це пиво смачне, — зауважив Білл. — Мені от що цікаво... Хоча ні.
— Що?
— А ти піцу міг би дістати?
— З чим замовляєте? — запитав я.
Наступного ранку ми вирушили у довгу прогулянку вздовж звивистого струмка, який знайшли на задній частині присадибної ділянки сусіда, що водночас був Білловим клієнтом. Ми йшли повільно, Білл тримав у руках палицю, з рота у нього стирчала люлька, а сам він продовжував учорашнє розпитування.
— На дещо зі сказаного тобою я не звернув належної уваги, бо мене цікавили інші аспекти цієї ситуації. То, за твоїми словами, ви з Люком дісталися аж до фіналу Олімпіади?
— Так.
— У якій сфері?
— Кілька різних змагань та легка атлетика. Ми обидва були бігунами і...
— Його результати майже дорівнювали твоїм?
— Ми йшли ніс у ніс. Часом це мої результати майже дорівнювали його.
— Дивно.
— Що саме?
Берег різко став крутішим. Ми перейшли по камінцях на інший бік струмка, де дорога була на кілька футів ширшою, добре протоптаною та відносно рівною.
— Мені видався чимось більшим за простий збіг той факт, — сказав Білл, — що цей хлоп міг бути тобі рівнею у спорті. З усього, що я знаю, випливає, що ви, амберити, у кілька разів сильніші за звичайних людей. Ваш унікальний метаболізм дає вам неймовірну міць, а також відновлювальні та регенеративні здібності. Як так сталося, що Люк під час змагань зміг протистояти тобі на найвищому рівні?
— Він чудовий атлет, ще й постійно підтримує себе в гарній формі, — відповів я. — Бувають й інші схожі на нього люди — дуже швидкі та сильні.
Мій співрозмовник похитав головою, і ми пішли далі.
— Я нічого не стверджую, — продовжив Білл, — однак мені здається, що збігів забагато. Цей хлопець так само, як і ти, приховує своє минуле, а потім виявляється, що він справді знає, хто ти. Слухай, а він дійсно великий поціновувач мистецтва?
— Що?
— Мистецтво. Він справді настільки переймається мистецтвом, що навіть колекціонує картини?
— Так. Ми зазвичай регулярно відвідували відкриття галерей і музейні виставки.
Білл фиркнув і підштовхнув тростиною камінь до струмка.
— Що ж, — відзначив він. — Це трохи послаблює один з моїх пунктів, але навряд чи руйнує загальну картину.
31
Томас Лермонт, відомий також як Томас-Римач — шотландський бард XIII століття, персонаж кельтського фольклору. Головний герой шотландської балади XVII століття «Томас-Віршувальник», у якій ідеться про зустріч Томаса з королевою ельфів, що, посадивши барда на коня позад себе, забрала його на гостину в свою країну.