Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6057-8
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна». Краткое содержание книги:
Хтось повинен стояти за всім цим, але хто?
Я добіг до Люка тоді, коли він перевертав тіло — саме вчасно, щоб побачити, як слабка хмаринка чи то сірого, чи то блакитного туману здійнялася з чоловікового рота, проминула надламаний зуб і полетіла геть.
— Що це за чортівня? — запитав Люк, коли хмаринка відлетіла.
— І ти це бачив? Я не знаю.
Він опустив погляд на тіло. Темна пляма на футболці мертвого чоловіка все збільшувалася. Люк досі стискав у правиці пістолет 38 калібру.
— Не знав, що ти носиш пістолет, — зауважив я.
— Коли проводиш у мандрах так багато часу, як я, доводиться озброюватися, — відказав він. — У кожному місті я купую собі новий пістолет, а потім продаю його, коли виїжджаю. Безпека на авіалініях. Гадаю, цей продавати не буду. Мерлю, я ніколи не бачив цього типа. А ти?
Я кивнув.
— Це Ден Мартінес, чоловік, про якого я тобі розповідав.
— О боже, — зітхнув він. — Ще одне кляте ускладнення. Певно, я мушу податися в якийсь дзен-буддистський монастир і переконати себе, що це все не має значення. Я...
Раптом він підняв пальці лівої руки до лоба.
— Ох, — видавив він. — Мерлю, ключі в запалюванні. Заскакуй в машину і негайно їдь до готелю. Лиши мене тут. Хутко!
— Що відбувається? Що...
Він підняв зброю — пістолет з коротким ходом дула — і спрямував на мене.
— Зараз! Стули пельку і йди!
— Але...
Він опустив цівку і вистрелив у землю поміж моїх ніг. А тоді спрямував зброю мені в живіт.
— Мерліне, сину Корвіна, — процідив він крізь стиснуті зуби, — якщо не побіжиш просто зараз, ти мрець!
Я скористався його порадою, здіймаючи бурю гравію. Розвернувши машину на 180 градусів, я лишив на дорозі смуги від гуми. З гуркотом з’їхав зі схилу, ледь вписавшись у різкий поворот праворуч. Натиснув на гальма, повертаючи ліворуч, а тоді сповільнився.
Від’їхавши ліворуч, до підніжжя кручі, в чагарі, я вимкнув двигун і фари й поставив авто на ручник. Тихенько відчинив дверцята й не зачиняв їх повністю, коли вислизнув назовні. У таких місцях звуки поширюються надзвичайно швидко.
Я відійшов назад, тримаючись правого, темнішого боку дороги. Панувала тиша. Я повернув один раз, а потім рушив до другого повороту. Щось перелетіло з одного дерева на інше. «Сова», — подумав я. Наближаючись до другого повороту, я рухався повільніше, ніж хотілося, адже намагався зберігати тишу.
Повернув за останній ріг навкарачки, користуючись перевагами землі, вкритої камінням і листям. Тоді зупинився, ретельно вивчаючи територію, де опинився. Навколо — нічого. Я наближався повільно й обережно, ладний завмерти, припасти до землі, кинутися навтьоки чи поїхати геть будь-якої миті, якщо ситуація вимагатиме того.
Але нічого не ворухнулося, окрім гілок на вітрі. Ніхто не з’явився в полі зору.
Я припіднявся і рушив далі, іще повільніше, досі притискаючись до землі.
Нема. Він зник кудись. Я підійшов ближче, знову спинився, прислухаючись понад хвилину. Жодних звуків, які б видавали чиїсь рухи.
Я підійшов до місця, куди впав Мартінес. Тіла не стало. Трішки потупцявши околицями, я не знайшов нічого, що дало б мені підказку про те, що трапилося після моєї втечі. Жодної причини подавати голос я не бачив, тому й не став цього робити.
Тоді без жодних халеп повернувся до машини і поїхав до міста. Я навіть гадки не мав, що відбувалося.
Я лишив «універсал» на готельній парковці, біля того місця, де він стояв раніше. Тоді зайшов до готелю, наблизився до кімнати Люка й постукав у двері. Я і не сподівався на відповідь, проте вважав, що, перш ніж виламувати двері, варто постукати.
Діючи дуже обережно, я зламав лише замок, а двері й одвірок лишив неушкодженими, адже містер Бразда здався непоганим хлопцем. Часу на таку маніпуляцію знадобилося більше, але в полі зору нікого не було. Я увірвався всередину й, увімкнувши світло, швидко оглянувся кімнатою, а тоді хутко прослизнув до номера. Кілька хвилин постояв, прислухаючись, але жодних ознак руху з холу не долинало.
Комар носа не підточить. Валіза на поличці для багажу — порожня. У гардеробі висів одяг. У кишенях — нічого, окрім двох коробок сірників, олівця і ручки. Ще трохи одягу та спідньої білизни в ящику, але більше — нічого. Туалетне приладдя у несесері й охайно поставлене на столику. Нічого особливого. Екземпляр «Стратегії» Б. Г. Ліддела Гарта[29] лежав на столику біля ліжка, а закладка підказувала, що книга прочитана на три чверті.
Люкова форма валялася на стільці, а поруч стояли запилюжені черевики, біля яких лежали шкарпетки. У черевиках не було нічого, окрім пари шнурків. Я перевірив кишені сорочки, які спершу здавалися порожніми, але згодом мої пальці натрапили на маленькі кульки з білого паперу в одній з них. Здивувавшись, я розгорнув кілька. Чудернацькі таємні повідомлення? Ні... Нема сенсу впадати в параною, тим більше, що кілька коричневих плям відповіли на моє запитання. Тютюн. Це шматочки цигаркового паперу. Очевидно, він зібгав недопалки, коли гуляв на природі. Я пригадав, як ходив з ним якось у мандри. Таким охайним він тоді не був.
Далі я понишпорив у його штанях. В одній задній кишені лежала волога бандана, а в іншій — гребінець. Нічогісінько у правій передній кишені, у лівій — єдиний патрон. Інстинктивно я сховав у кишеню набій, а тоді понишпорив під матрацом і за шухлядами. Я навіть зазирнув до зливного бачка унітаза. Нічого, що б пояснило його дивну поведінку.
Лишивши ключі від машини на столику коло ліжка, я вийшов з Люкового номера і повернувся до власного. Мене не переймало, чи дізнається він, що я вдерся до нього. Насправді думка про це мені навіть подобалася. Дратувало, що він ошивався коло моїх паперів про Колесо-Привид. Крім того, він винен мені до біса хороше пояснення про поведінку в горах.
Я роздягнувся, узяв душ і вимкнув світло. Я б написав для нього записку, але мені не до вподоби залишати докази. До того ж я не сумнівався: Люк не повернеться.
6
Він був низеньким, але кремезним чоловічком з дещо червоним обличчям та темним, ріденьким волоссям на маківці, уже помережаним сивиною. Я сидів у кабінеті його напівсільського будинку в північній частині штату Нью-Йорк. Сьорбав пиво та розповідав про свої неприємності. Дув вітер, за вікном мерехтіла зоряна ніч, а мій співрозмовник був гарним слухачем.
— Кажеш, Люк не з’явився наступного дня? — поцікавився чоловік. — Він залишив якесь повідомлення?
— Ні.
— Чим саме ти займався того дня?
— Вранці я перевірив його номер. З останнього мого візиту нічого не змінилося. Поцікавився у портьє. Як я й казав, нічого. Тоді поснідав і перевірив ще раз. Потім влаштував собі довгу прогулянку містом. Повернувся десь після опівдня, з’їв ланч і знову зазирнув до його номера. Жодних змін. Я взяв ключі від машини та поїхав на місце нашої зупинки минулої ночі. При світлі дня нічого незвичного там не було. Я навіть спустився схилом і понишпорив навкруги. Ані тіл, ані зачіпок. Повернувшись у місто, я віддав ключі, повештався готелем до вечері й зателефонував вам. Коли ви сказали мені приїжджати, я забронював квитки і рано ліг спати. Доїхав на автобусі «Шатлджек»[30] до Альбукерке, а звідти прилетів сюди.
— І перевірив його номер ще й сьогодні, так?
— Так. Нічого нового.
Він похитав головою і знову закурив люльку.
Звали чоловіка Білл Рот, і він був другом та повіреним мого батька, коли той мешкав у цих краях. Він, імовірно, був єдиною людиною на Землі, якій батько довіряв, і я також довіряв Біллу, За вісім років я навідувався до нього кілька разів — востаннє десь півтора року тому. Привід був сумним — похорон його дружини Аліси. Я переповів Біллу історію мого батька, яку почув від нього самого неподалік від Дворів Хаосу, бо у мене виникло відчуття, ніби тато хоче, аби той знав про його пригоди. Схоже, батькові здавалося, що він винен пояснення за всю надану допомогу. А Білл ніби все зрозумів і повірив. Зрештою, він знав мого тата набагато краще, ніж я.
29
Безіл Генрі Ліддел Гарт (1895-1970) — англійський військовий історик і теоретик, що суттєво вплинув на розвиток військової стратегії загалом та розвиток механізованої війни зокрема.
30
Shuttlejack Inc. — реальна компанія, яка займається пасажирськими перевезеннями в рейсових автобусах, що курсують між Санта-Фе й аеропортом міста Альбукерке в Нью-Мексико.