Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

Я кинув погляд на Люка. Він дивився вперед, насупивши чоло. Але ніби відчувши мій погляд, він розслабився і всміхнувся до мене.

— Хто починає? — запитав Люк.

— Вперед, — заохотив я.

— Гаразд. Коли ми розмовляли того ранку про твоє звільнення з «Ґранд Д», ти казав, що не збираєшся працювати деінде і не плануєш викладати.

— Такі є.

— Ти казав, що просто хочеш вирушити в мандри.

— Ага.

— Пізніше мені спало на думку дещо інше.

Я мовчав, доки він дивився на мене.

— Я подумав, — сказав він через певний час, — а чи не через бізнес ти тут: збираєш грошенята для заснування власної компанії або розшукуєш покупця, бо маєш дещо на продаж. Ти розумієш, про що я?

— Ти гадаєш, що я створив дещо — якийсь винахід, — і не хочу, аби «Ґранд Дизайн» отримав це.

Люк поплескав по сидінню біля себе.

— Завжди знав, що ти не дурень, — сказав він. — Тож тепер ти вештаєшся тут, байдикуєш і просто тягнеш час, аби розвинути цю ідею. А потім підшукаєш покупця, який побільше заплатить.

— У цьому є сенс, — погодився я, — якби мої наміри були саме такими. Але ти помиляєшся.

Він гигикнув.

— Усе добре, — сказав він. — Те, що я працюю на «Ґранд Д», ще не робить мене їхнім посіпакою. Ти маєш знати про це.

— Знаю.

— І запитував я не з простої цікавості. Насправді у мене були протилежні наміри. Я б хотів, щоб тобі це все вдалося, і вдалося по-справжньому.

— Дякую.

— Я навіть міг би запропонувати допомогу — цінну допомогу — у цьому питанні.

— Люку, я починаю розуміти, та...

— Просто вислухай мене, гаразд? Але спершу, якщо таки вислухаєш, скажи мені одну річ: ти ще ні з ким нічого не підписував у цій галузі?

— Ні.

— Я так і думав. Це було б надто передчасно.

Дерева обабіч дороги стали вищими, а нічний вітерець — прохолоднішим. Місяць здавався більшим і яскравішим, аніж у містечку внизу. Ми ще кілька разів повернули, кружляючи все вище і вище гірським серпантином. Час від часу я помічав круті прірви ліворуч від себе. Захисної огорожі не було.

— Слухай, — вів далі він. — Я не намагаюся урвати для себе ласого шматка за ніщо. І не прошу в тебе частки заради спогадів про старі добрі часи. Ностальгія — то одне, але бізнес — зовсім інше. Разом з тим ніколи не завадить вести справу з людиною, якій можеш довіряти. Дозволь мені розповісти дещо важливе. Якщо ти маєш якусь фантастичну розробку, певен, ти можеш продати її за шалені гроші багатьом людям у цій галузі — звісно, якщо ти обережний, до біса обережний. Але на цьому все і скінчиться. Ти втратиш свій золотий шанс. Якщо ти справді хочеш зірвати великий куш, розпочинай власну справу. Поглянь на «Еппл». Якщо бізнес виявиться вдалим, зможеш продати винахід пізніше і набагато дорожче, аніж просту ідею. Нехай ти геній комп’ютерного дизайну, але я знаю ринок. І знаю людей — по всій країні, — які достатньо мені довіряють, аби підтримати нас фінансово, доки ми не станемо на ноги. Трясця! Я ж не збираюся лишатися з «Ґранд Д» усе життя. Дозволь мені долучитися — і я знайду нам фінансування. Ти займатимешся розробками, а я — продажами. Це єдиний спосіб досягнути чогось великого.

— Господи помилуй, — зітхнув я. — Друже, це справді звучить добре. Але ти йдеш хибним слідом. У мене нема чого продавати.

— Ну ж бо! — не вгавав він. — Ти знаєш, що можеш бути чесним зі мною. Навіть якщо ти зовсім відмовляєшся від моєї пропозиції, я про це не базікатиму. Я своїх друзів не здаю. Лише гадаю, що це буде величезною помилкою, якщо ти не розпочнеш власної справи.

— Люку, я мав на увазі саме те, що сказав.

Певний час він мовчав. Тоді я знову відчув на собі його погляд. Зиркнувши на друга, я побачив, що той посміхається.

— Яке, — сказав я, — наступне запитання?

— Що таке Колесо-Привид? — мовив він.

— Що?

— Надсекретний проект Мерля Корі. Колесо-Привид, — відповів він. — Проектування комп’ютера, нашпигованого таким лайном, якого ще світ не бачив. Рідкі напівпровідники, кріогенні резервуари, плазма...

Я розреготався.

— Господи! — вигукнув я. — Це жарт, ось і все. Просто божевільне хобі. То була інженерна гра — машина, якої ніколи не можна буде побудувати на Землі. Гаразд, в принципі побудувати можна. Але функціонувати вона не буде. Це як картини Ешера[27] — мають неймовірний вигляд на папері, але відтворити в реальності їх неможливо, — хвильку подумавши, я запитав: — А звідки ти взагалі про це знаєш? Я ніколи нікому про це не розповідав.

Повертаючи кермо, Люк прочистив горло. Верхівки дерев укрили місяць візерунком з тріщин. На лобовому склі з’явилося кілька вологих крапель.

— Насправді ти не дуже все й приховував, — відповів Люк. — Проекти, графіки та нотатки було розкидано по всьому твоєму робочому столі, на кресленнях, і я бачив їх щоразу, як навідувався до тебе. Складно було не помітити. На більшості з них навіть висіли позначки «Колесо-Привид». А оскільки нічого схожого в розробках «Ґранд Д» не траплялося, я дійшов висновку, що це якийсь твій особистий проект і такий собі квиточок до безхмарного майбутнього. Ти ніколи не видавався мені непрактичним мрійником. Ти певен, що нічого не приховуєш від мене?