Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Атрею власне підшукав собі лісову галявину, по якій, звиваючись, біг невеличкий струмок, і спішився, щоби Артаке міг напитися води і трохи попастися.
Раптом хлопець почув позаду, в лісових заростях, жахливий тріск і хрускіт. Він озирнувся.
З лісу просто на нього сунули три дуботролі, і коли Атрек» їх уздрів, спиною йому побігли мурашки. Першому бракувало ніг і нижньої половини тулуба, так що йому доводилося переміщатися за допомогою рук. У другого в грудях зяяла величезна наскрізна діра. Третій дуботроль стрибав на одній правій нозі, бо в нього не було цілої лівої половини тіла - його ніби розчахнули навпіл. Побачивши Клей- нод на грудях Атрею, вони перезирнулися, кивнули йому і повільно наблизилися.
- Не бійся нас! - мовив той, який пересувався на руках, і голос його був таким, як рипіння дерева, - ми, ясна річ, виглядаємо не надто привабливо, однак у цій частині Совиного Лісу немає нікого, хто міг би попередити тебе про небезпеку. Тому ми і прийшли.
- Попередити про небезпеку? - перепитав Атрею. - Яку небезпеку?
- Ми чули про тебе, - прокректав дуботроль із наскрізною дірою в грудях. - Нам казали, що ти вирушив у дорогу. І ми знаємо, з якою метою. Але тобі не варто їхати далі, бо як ні - ти пропав.
- Бо інакше з тобою трапиться те саме, що й з нами, - зітхнув переполовинений дуботроль. - Подивися на нас! Невже ти цього хочеш?
- Та що ж із вами сталося? - запитав Атрею.
- Ніщо поширюється все далі й далі, - застогнав перший. - Воно росте і росте, його щодня прибуває - це якщо про Ніщо взагалі можна сказати, що його дедалі більшає. Решта істот вчасно втекли із Совиного Лісу, проте ми не захотіли покидати батьківщину. І тоді Ніщо напіткало* (* вжити більш поширену форму «спіткало» Прохасько посоромився) нас уві сні, вчинивши із нами те, що ти, власне, бачиш перед собою.
- Це дуже болить? - запитав Атрею.
- Ні, - відповів другий дуботроль з діркою в грудях. - Ніщо невідчутне. Просто раптом у когось починає чогось бракувати. А коли Ніщо не на жарт напосідається, того, кого воно зачепило, з кожним днем бракує дедалі більше і більше. Скоро від нас взагалі нічого не лишиться. Тоді нас не стане...
- А де ж те місце в лісі, - допитував Атрею, - де виникло Ніщо? Де те місце, звідки все почалося?
- Хочеш його побачити? - третій троль, від якого лишилася половина, запитально поглянув на своїх товаришів. А коли вони йому кивнули, продовжив:
- Ми підведемо тебе на таку відстань, звідки ти зможеш побачити Ніщо на власні очі, але мусиш пообіцяти, що не намагатимешся підійти ближче. Інакше Ніщо притягне тебе з силою, якій ти не зможеш опиратися.
- Гаразд, - сказав Атрею. - Обіцяю.
Троє дуботролів повернулися і рушили в бік узлісся. Атрею взяв Артакса за вуздечку і пішов за ними. Якийсь час вони блукали поміж велетенськими деревами, а тоді зупинилися перед товстелезним стовбуром, що його, можливо, не змогли б обхопити і п’ятеро дорослих чоловіків.
- Вилізь так високо, як тільки зможеш, - звернувся до Атрею безногий троль, - а тоді подивися на схід. Там ти побачиш оте Ніщо - чи, радше, не побачиш.
Атрею почав спинатися стовбуром угору, чіпляючись за сучки і нарости на корі. Ось уже сягнув найнижчих гілок. Він підтягався до наступних, видирався все вище і вище - так високо, що вже не міг розгледіти нічого з того, що діялося внизу. Та Атрею і далі піднімався. Стовбур почав тоншати, гілля погустішало, так що підніматися ставало дедя- лі легше. Опинившись нарешті на вершечку крони, Атрею подивився на схід - і ось що він там побачив:
Крони дерев, які росли зовсім неподалік, були ще цілком зелені, проте листя дерев, розташованих трохи далі, здавалося, втратило яскравість барви і посіріло. А ще далі все здавалося якимось химерним, напівпрозорим, імлистим чи, докладніше кажучи, майже нереальним. А ще далі не було нічого, геть нічого, нічогісінько. Ніщо не було порожнім місцем, не було темінню, не було плямою світла; це було щось нестерпне для ока, щось, що викликало в того, хто на нього дивився, відчуття сліпоти. Бо ніяке око не могло витримати погляду в Ніщо. Атрею заслонив рукою очі та ледь не впав зі своєї гілки. Вія щосили вчепився в дерево і мерщій почав злізати. Йому вистачило цього одного погляду. Лише тепер він усвідомив, яке неймовірне лихо нависло над Фантазією.
Опинившись знову біля підніжжя велетенського дерева, Атрею виявив, що дуботролів уже нема. Він ускочив у сідло і чвалом погнав коня в бік, протилежний Ніщо, яке повільно, але невпинно розросталося.