Нескінченна історія

Атрею приніс йому глек свіжої джерельної води. Цен- тавр пив, не відриваючись, а напившись, витер бороду і мо­вив уже трохи спокійніше:

- О, дякую, добра вода! Мені вже ліпше. Послухай-но, Атрею, ти не мусиш годитися виконувати це доручення. Дитинна Царівна залишає остаточне рішення за тобою. Во­на нічого тобі не наказує. Я все їй поясню - і вона підшукає когось іншого. Не може бути, щоби вона знала, що ти - ма­лий хлопець. Вона тебе із кимсь переплутала - це єдине можливе пояснення.

- А в чому ж полягає це доручення? - наполягав Ат­рею.

- Треба знайти ліки для Дитинної Царівни, - відказав старий центавр, - і врятувати Фантазію.

- Як, Царівна хвора? - здивовано запитав Атрею.

І тоді Кайрон заходився розповідати, що трапилося з Дитинною Царівною і про що сповіщають посланці з усіх усюд Фантазії. Атрею все розпитував і розпитував, а цен- тавр відповідав як умів. Це перетворилося на довгу нічну розмову. І чим більше Атрею усвідомлював весь огром* (* громаддя) страхітливого фатуму, який навис над Фантазією, тим бі­льше на його щойно такому відстороненому обличчі вима­льовувалося неприховане спантеличення і розгубленість.

- А я про все це, - проговорив він нарешті зненацька поблідлими устами, - навіть і не здогадувався.

Кайрон поважно і стурбовано поглянув на хлопця з-під кошлатих сивих брів.

- Ну ось, тепер ти знаєш, як воно все є, - і, можливо, розумієш, чому я був такий вражений, побачивши тебе. Та все ж Дитинна Царівна назвала саме твоє ім’я. «Йди і роз­шукай Атрею, - сказала вона. - Запитай, чи погодиться він - заради мене і всій Фантазії - вирушити у ці Великі Пошу­ки». Ось що вона мені сказала. Не знаю, чому її вибір упав саме на тебе. Можливо, тільки такий малий хлопець, як ти, може виконати це неймовірне завдання. Не знаю, а тому й не можу нічого тобі порадити.

Атрею сидів із похиленою головою і мовчав. Він розу­мів, що оце якраз йому випадає випробування, яке за скла­дністю в багато-багато разів перевершує полювання. Із ним могли би не впоратись навіть великий мисливець та най­кращий слідопит, для нього ж воно було, по суті, непосиль­ним.

- То що? - помовчавши, тихо запитав старий центавр.

- Ти готовий?

Атрею підвів голову і подивився на нього.

- Готовий, - твердо сказав він.

Кайрон повільно кивнув, а тоді зняв золотий амулет і почепив його на шию Атрею.

- Аурин дасть тобі велику владу, - сказав він урочисто, - але тобі не вільно її застосовувати. Бо й Дитинна Царівна ніколи не вдається до своєї влади. Аурин захищатиме і про­вадитиме тебе, але сам ти не смієш втручатися, хоч що би ти побачив, бо з цієї миті твоя власна воля уже не має жод­ного значення. Тому ти повинен вирушити в дорогу без­збройним. Ти мусиш беззастережно приймати все, що від­буватиметься. Ти мусиш, не втручаючись, дати діятися до­бру і злу, гарному й огидному, немудрому і мудрому - вони відтепер для тебе рівні, так само як рівні вони перед Ди­тинною Царівною. Тобі дозволено лише шукати і запитува­ти, але ти не маєш права судити. Не забувай цього ніколи, Атрею!