Дух животворить… Читаємо Сковороду

Володіння — нехай приблизне — латиною не могло, зрозуміла річ, бути обов’язковою умовою вступу до академії, проте вважалося бажаним, щоб абітурієнт був по можливості ознайомлений бодай з азами цього предмету, або, як тоді говорили, «заправлений Альвара» — за йменням автора прийнятої в академії, як і в усій Європі, латинської граматики єзуїта Еммануїла Альвара.

Не маємо підстав твердити, що зовсім юний Сковорода, відправляючись вступати до Києво-Могилянської академії, вже був «заправлений Альвара», але й категорично виключати це не слід: згадаймо, що він, з усього судячи, дістав у школі вельми непогану підготовку, і якщо вчителем у нього справді був вихованець академії, то хтозна…

І вже в кожному разі зустріч з латиною не могла відбутися пізніше першого класу, «фари», де за методиками таких авторитетів, як Ґ. Кониський та Р. Заборовський, молодики бралися «до вивчення граматики й граматичної розправи мови руської, польської, а потім і латинської, загальні правила словосполучення якої, з перекладом латинських уривків простої конструкції та із засвоєнням латинської орфографії, і складали собою майже весь курс цього класу…». В наступних класах («інфіма», «граматика», «синтаксима») «майже виїмково вивчалося латинську мову, якою велося тоді викладання всіх академічних наук»[78].

При цьому важливо наголосити, що, як випливає з матеріалів, які наводить у своїй праці щойно цитований Д. Вишневський, а також із розвідок деяких інших авторів (наприклад, В. Аскоченського[79]), вивчення латини в академії мало аж ніяк не умоглядний, не схоластичний характер, навпаки — виразно жвавий, активний. Щоденними письмовими вправами, постійним читанням і перекладом класичних текстів справа не обмежувалася. Головним методом засвоєння мови були «шкільні розмови». Учнів, починаючи з граматичного класу, зобов’язувалося розмовляти між собою латиною, причім не лише в стінах академії, але і вдома. Існувало навіть спеціальне покарання для тих, хто порушував це правило або говорив на латині погано: таким вішали на шию дерев’яний футляр, куди вкладалося довгий аркуш паперу, в осібних випадках футляр не дозволялося знімати навіть на ніч…

Тож нічого дивного немає в тому, що вихованців академії цінували як латиністів дуже високо, дехто з них були перекладачами у Петербурзі. Так, за даними деяких дослідників питання, митрополит Йоасаф Кроковський відправив богослова Павла Черняхівського та філософа Андрія Волянського до канцлера ґрафа Ґ. Ґоловкіна «для перекладу потрібних справ державних», а Киріяк Кондратович був перекладачем в історика В. Татіщева[80].