Норвезькі народні казки
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Норвезькі народні казки». Краткое содержание книги:
— їстиму лушпиння й покидьки і спатиму в болоті!
Порося не зважало на лисячу мову, а вело собі своєї:
— їстиму пшеницю й горох і спатиму в шовковій постелі!
Проте лис не вгавав:
— їстиму лушпиння й покидьки і спатиму в болоті!
Слухало його порося, слухало, та й забуло, де його слова, а де лисячі. І врешті почало проказувати за лисом те, що той торочив.
Коли порося прийшло додому, його запитали:
— Як тобі повелося в суді? Дали тобі інше життя?
— Авжеж, дали! Я тепер їстиму лушпиння й покидьки і спатиму в болоті! їстиму лушпиння й покидьки і спатиму в болоті!
Як лисиця полювала на коня
Одного разу сидів собі ведмідь у кущах і ласував упольованою дичиною. Аж гульк — підкрадається до нього лисиця і облизується, так їй кортить м’яса. І стрибає навколо, і заходить то з того, то з того боку, аби хоч трішки відкусити, якщо вже не вхопити більший шматок. Терпів ведмідь, терпів, а тоді клацнув зубами і відірвав лисиці кінчик рудого хвоста. Лисиця навтіки, а ведмідь і гукає навздогінці:
— Агов, лисице, не тікай! Я навчу тебе, як уполювати коня.
Зраділа лисиця й підійшла ближче, але так, щоб ведмідь її вже не досяг. А ведмідь каже їй:
— Як побачиш десь на луці коня, що лежить собі і гріється на сонечку, підкрадься до нього, добре прив’яжи коня його ж хвостом до себе, щоб кінь від тебе не втік, а тоді гризи собі його.
Лисиці не довелось довго шукати коня, що лежав собі на луці і грівся на сонечку.
Вона підкралася до коня, прив’язала його хвостом до себе, тоді вп’ялася зубами в стегно. Кінь схопився, як обпечений, і ну бігти. Лисиця б’ється то об огорожу, то об пень, то об камінь, аж у голові в неї гуде з болю і страху, а спекатись коня не може, бо сама — прив’язала його до себе.
Побачив її заєць та й питає:
— Куди це ти так швидко мчиш, кумо-лисице?
— Та хочу трохи проїхатись на коні, куме-зайцю, — відповідає лисиця.
Заєць сів на задні лапи й так зареготав, що в нього тріснула губа. Через ту лисиччину їзду на коні заєць і досі ходить із роздвоєною губою.
А лисиця ніколи вже більше не пробувала полюватй на коня. Досі дурила вона ведмедя не раз і не два, а тепер ведмідь за все їй віддячив.
Хатня миша і лісова миша
Були собі хатня миша й лісова миша. Якось зустрілися вони на узліссі: лісова миша сиділа в заростях ліщини і збирала горіхи.
— Чи не родичку я зустріла так далеко від села? — озвалася хатня миша.
— А родичку, — відповіла лісова миша.
— Ти збираєш горіхи й носиш додому? — запитала хатня миша.
— Це добра робота. Аби тільки наносити багато, щоб стало на зиму, — відповіла лісова миша.
— Ліщини он скільки, і горіхи цього року вродили, тож, мабуть, ти, кумо, взимку не голодуватимеш, — сказала хатня миша.
— Не голодуватиму, — погодилась лісова миша й заходилася розповідати, як їй добре живеться.
— А мені живеться ще краще, — сказала хатня миша.
Лісова миша не повірила — хіба є де краще, як у лісі і в горах?
— Ні, таки мені живеться краще, — стояла на своєму хатня миша.
Вони ніяк не могли дійти згоди і нарешті пообіцяли прийти одна до одної в гості на Новий рік і поласувати тим, що в кожної було найсмачніше.
Хатній миші випало першій іти в гості. Вона йшла лісом і глибокою долиною, дорога туди, де лісова миша зимувала, була довга й важка, сніг лежав глибокий і сипкий. Поки хатня миша добулася до своєї родички, то страшенно втомилась і зголодніла.
«Ну, тепер і попоїсти не завадить», — подумала вона.
Лісова миша наклала перед нею всього: зерен, горіхів, солодкого коріння і всякого іншого добра, що росте в лісі і на полі. Вона тримала його глибоко в норі, і воно не замерзло. А неподалік било джерельце, що також не замерзало взимку, і з нього можна було скільки хочеш пити води.
їжі виявилося вдосталь, і вся смачна. Проте хатній миші вона не вельми сподобалась.
— Нею можна тільки живіт напхати, — мовила вона. — Але добра й ця їжа, як нема кращої. Тепер я запрошую тебе до себе, скуштуєш, що я їм.
Лісова миша радо погодилась і довго не зволікала.