Норвезькі народні казки
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Норвезькі народні казки». Краткое содержание книги:
— Коли так, — сказала стара, — то донеси до Вітробородого цього чоловіка, бо він його шукає.
— Донесу, але не зараз, — відповів орел, — спершу мені треба трохи попоїсти й відпочити до ранку, я стомився після довгої дороги й не долечу так далеко.
Коли орел наївся й відпочив, стара висмикнула в нього з хвоста перо, а на те місце посадовила чоловіка. Орел відразу знявся й полетів, але добулися вони до Вітробородого аж опівночі, так до нього було далеко. Коли вони долетіли, орел сказав:
— Ті, що лежать біля дверей, — усі неживі, ти на них не зважай. А ті, що всередині, міцно сплять, їх не добудишся. Підійди до столу й візьми три шматки хліба. А коли почуєш, що хтось хропе, висмикни в нього з голови три волосини, і він не прокинеться.
Чоловік зробив так, як йому порадив орел: узяв зі столу три шматки хліба, а тоді висмикнув у Вітробородого волосину.
— Ох, — застогнав той, але не прокинувся.
Тоді чоловік висмикнув ще одну волосину, і Вітробородий знов застогнав. Та коли він висмикнув третю волосину, Вітробородий так заревів, що стіни затремтіли, а однаково не прокинувся.
Потім орел навчив чоловіка, що йому робити далі, і той послухався: пішов до дверей стайні, наткнувся на великий камінь і підняв його. Під каменем лежало три дощечки, і він теж узяв їх. Тоді штовхнув двері, і вони відразу подалися. Він кинув додолу шматки хліба, вибіг заєць і з’їв їх. Він узяв і зайця. Потім орел звелів йому висмикнути три пір’їни в нього з хвоста, а на те місце примостити зайця, камінь і дощечки та сісти самому. Так чоловік і зробив. Тоді орел піднявся й полетів.
Летів він, летів, притомився й сів на скелю трохи відпочити. І питає чоловіка:
— Ти нічого не бачиш?
— Бачу, за нами летить зграя ворон, — відповів чоловік.
— То полетимо ще трохи, — сказав орел і піднявся вгору.
А за якийсь час знов питає:
— А тепер ти нічого не бачиш?
— Бачу, ворони доганяють нас, — відповів чоловік.
— Кинь ті три волосини, що ти висмикнув з голови Вітробородого, — сказав орел.
Чоловік кинув волосини, вони миттю обернулися в зграю круків і прогнали ворон.
Орел полетів далі. Летів він летів, притомився і знов сів на скелю трохи відпочити.
— Ти нічого не бачиш? — запитав він чоловіка.
— Та я не певен, — відповів той, — але мені здається, наче хтось далеко женеться за нами.
— То полетимо ще трохи, — сказав орел.
А за якийсь час знов питає:
— А тепер ти щось бачиш?
— Так, тепер він уже близько, — сказав чоловік.
— Кинь додолу ті дощечки, що лежали під каменем біля дверей стайні, — звелів орел.
Чоловік кинув дощечки, і з них відразу виріс високий, густий ліс. Довелось Вітробородому вертатись додому по сокиру, щоб прорубати собі дорогу. А орел полетів далі. Та скоро він притомився і сів трохи відпочити на сосну.
— Ти нічого не бачиш? — спитав він чоловіка.
— Та я не певен, — відповів чоловік, — але мені здається, що ген далеко щось мріє.
— То полетимо ще трохи, — сказав орел і знявся вгору.
За якийсь час орел знов запитав:
— А тепер ти нічого не бачиш?
— Бачу, тепер він зовсім близько, — відповів чоловік.
— Кинь додолу той камінь, що ти взяв перед стайнею Вітробородого, — сказав орел.
Чоловік кинув камінь, і з нього зробилася висока гора. Почав Вітробородий пробиватися крізь неї, добувся до середини гори і зламав собі ногу. Довелось йому повернутись назад.
А орел тим часом доніс додому чоловіка й зайця. А вдома заєць обернувся в його сина Ганса.
Коли настав ярмарок, хлопець перекинувся в буланого коня й попросив батька повести його на продаж.
— Коли хтось прийде купувати мене, скажете, що продаєте за сто талярів. Але потім не забудьте скинути з мене вуздечку, а то я ніколи не звільнюся від Вітробородого, бо то він прийде мене купувати, — сказав син.
Так воно й вийшло. З’явився покупець і почав прицінюватись до коня. Коли вони сторгувалися й чоловік отримав свої сто талярів, покупець захотів узяти й вуздечку.
— Ні, ми так не домовлялися, — сказав Гансів батько. — Вуздечки я вам не віддам, бо в мене ще є коні.
І кожен пішов своєю дорогою. Але не зайшли далеко, як кінь обернувся в Ганса, і коли батько повернувся додому, хлопець уже сидів на ослінчику біля груби.
Другого разу син перекинувся в гнідого коня і загадав батькові повести його на ярмарок.
— Коли хтось прийде купувати мене, заправте двісті талярів. Він заплатить їх і ще й пригостить вас. Та хоч би скільки він пригощав вас, не забудьте зняти з мене вуздечку, а то більше ніколи мене не побачите.