Норвезькі народні казки
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Норвезькі народні казки». Краткое содержание книги:
Дурисвіт почухав потилицю раз, почухав другий і дав себе посадовити на коня. Він рушив з місця, соваючись у сідлі з боку на бік, наче ніколи не сидів на коні. Побачив король, як він їде, і так зареготав, що аж сльози виступили йому на очах, бо такого вершника він зроду ще не бачив. Та коли Дурисвіт доїхав до лісу за пагорбом, де його король уже не бачив, він сів у сідло так міцно, ніби його пришпилили, і помчав так швидко, як злодій на вкраденому коні. А коли приїхав до села, то продав і коня, і сідло.
Тим часом король походжав по ганку й чекав, поки Дурисвіт притюпає зі своїм дурилом. І все реготав, коли згадував, як кумедно хлопець теліпався на коні, немов лантух із сіном, що совається з боку на бік.
Та години минали, а Дурисвіта не було. Нарешті король збагнув, що хлопець обдурив його й виманив коня з сідлом, хоч і не мав із собою дурила. Розлютився король і поїхав до Дурисвіта, щоб поквитатися з ним.
Але Дурисвіт довідався, що король їде, і звелів сестрі нагріти окропу у кам’яному горщику. А коли король з’явився, поставив горщик, у якому кипіла вода, на дерев’яну колоду й почав варити кашу.
Король з дива забув, чого й приїхав.
— Що ти хочеш за цей горщик? — запитав він.
— Я не можу продати його, — відповів Дурисвіт.
— Чому не можеш? Я тобі добре заплачу, — сказав король.
— З цим горщиком мені дуже зручно, — сказав Дурисвіт. — Я не трачу гроші на дрова, не їжджу по них у ліс, не вожу їх і не рубаю.
— Я дам тобі за нього сто талярів, — сказав король. — Ти видурив у мене коня, сідло і вуздечку, але я не покараю тебе, як ти продаси мені цей горщик.
Довелось Дурисвітові продати горщик.
Приїхав король додому, скликав гостей і сказав, що зараз наварить їм їсти в новому горщику. Поставив він горщик на підлогу посеред кімнати й чекає, поки вода в ньому закипить. Гості стоять і дивуються: чи, бува, король не з’їхав з глузду. Вони вже почали пересміхатися поміж собою, а король усе ходить навколо горщика і проказує:
— Потерпіть хвилинку, зараз він почне варити.
Та горщик не варив. Нарешті король збагнув, що Дурисвіт скористався своїм дурилом і знов ошукав його. Він негайно поїхав до Дурисвіта, щоб убити його.
Він застав хлопця біля клуні.
— Ну що, не варить горщик? — запитав Дурисвіт.
— Так, не хоче варити, — відповів король. — І тепер ти заплатиш мені за це! — додав він і кинувся на хлопця з ножем.
— Я так і знав, — сказав Дурисвіт. — Ти ж не взяв колоди.
— Гадаю, ти вже більше не дуриш мене? — запитав король.
— То все через колоду, на якій стоїть горщик, — сказав Дурисвіт. — Без неї він не варить.
— Скільки ти хочеш за колоду?
— Вона варта триста талярів, але тобі я продам за двісті, — сказав Дурисвіт.
Узяв король колоду й поїхав додому. Тоді знов скликав гостей і поставив горщика на колоду посеред кімнати. Гості вже не сумнівалися, що король з’їхав з глузду, брали його на сміх, а він упадав коло горщика і приказував:
— Потерпіть трохи, зараз він почне варити.
Але горщик не варив на колоді так само, як і на підлозі.
Нарешті король збагнув, що й цього разу Дурисвіт скористався своїм дурилом. Він почав рвати на собі чуба з люті, тоді помчав до Дурисвіта, щоб убити його. Тепер він уже не пожаліє його, хоч би що той вигадав.
Приїхав він і бачить — Дурисвіт сидить на камені і грає на губній гармонії.
— Ти граєш на гармонії? — запитав король.
— Граю, — відповів Дурисвіт. — А що ж мені робити?
— Ну, ти вже не раз дурив мене, а тепер ходи зі мною, я тебе вб’ю, — сказав король.
— Що ж, піду, коли нема іншої ради, — сказав Дурисвіт.
Приїхали вони до короля, і той наказав посадовити хлопця в діжку, забити дно і викотити її на високу гору. Там Дурисвіт мав сидіти три дні й думати про свої лихі вчинки, поки його скотять у море.
Третього дня через ту гору проїздив один багатій. А Дурисвіт сидить у діжці й співає:
— В рай лежить мені дорога, та не кваплюсь я до бога.
Почув багатій Дурисвітову пісню й запитав, скільки той схоче за те, що пустить його замість себе в діжку, бо йому теж кортить відвідати рай.
— Це недешева втіха, — відповів Дурисвіт. — Адже не щодня випадає нагода побувати в раю.
Багатій віддав хлопцеві все, що мав, а сам заліз замість нього в діжку.
Скінчився третій день, і король прийшов на гору.
— Щасливої дороги, — сказав він, бо гадав, що в діжці сидить Дурисвіт. — Тепер ти доберешся до фіорду швидше, ніж верхи на коні. Кінець буде і тобі, і твоєму дурилові.