Норвезькі народні казки
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Норвезькі народні казки». Краткое содержание книги:
Хатня миша визбирала всі крихти, які господиня погубила по хаті, готуючись до свята: крихту сиру, масла, сала, печива, булки та інших смачних наїдків. Сіли вони їсти, і лісова миша не могла відірватися від тих ласощів. Такого вона ще зроду не їла. Після такої сухої, масної їжі їй захотілося пити.
— Тут недалеко в льоху стоїть діжка з пивом, от ми й нап’ємося, — сказала хатня миша.
Вона стрибнула на край діжки й погамувала спрагу. Проте випила тільки краплю, бо знала, що святкове пиво міцне. А лісовій миші пиво дуже сподобалось, бо досі вона, крім води, нічого не пила. Та лісова миша не звикла до міцних напоїв, і їй геть запаморочилося в голові, поки вона злізла з діжки. Почала вона бігати й стрибати по льоху, витанцьовувати на полицях поміж кухлями. Аж попискувала, так їй було весело.
Побачила хатня миша, як скаче її гостя, та й каже:
— Не зчиняй такого галасу, бо тут є лютий кіт!
Та лісовій миші вже нічого не страшно.
А кіт сидів на ляді до льоху і чув їхню розмову. Тієї миті господиня спустилася в льох наточити пива, кіт прошмигнув за нею, скік — і спіймав мишу. О, це вже був інший танок! Хатня миша шмигнула в свою нору та й дивиться звідти, що поробляє її гостя.
Лісова миша враз отямилась, як відчула на собі котячі пазурі.
— О, любий котику, пожалій мене, а я тобі за те розповім казку, — мовила вона.
— Катай, — сказав кіт.
— Були собі колись на світі дві маленькі мишки, — спроквола почала вона, бо хотіла розтягти казку якнайдовше.
— І не тільки вони, — сказав кіт.
— І дістали вони шинку й захотіли її спекти, — повела далі лісова миша.
— Спекли, але не остудили, — сказав кіт.
— І винесли вони її на дах, щоб шинка добре прохолола, — мовила лісова миша.
— А самі й не скуштували, — сказав кіт.
— І прийшли ворон з лисом та й з’їли шинку.
— А я з’їм тебе, — сказав кіт.
Але тієї миті господиня заторохтіла лядою, кіт злякався й попустив пазурі. Лісова миша випорснула з них і шаснула в нору до хатньої миші. Звідти був другий вихід надвір, і вона відразу ж зібралась додому.
— І ти кажеш, що тобі добре живеться, краще, ніж мені? — мовила вона на прощання. — І ворогові не побажаю такого великого льоху й такого страшного кота. Я ледве вирвалася звідси жива.
Казка про коржа
Були собі дід та баба, і мали вони семеро голодних онуків. І заходилась баба пекти їм коржа. Замішений на молоці, корж сходив на сковороді, пухкий і рум’яний. А навколо стояли діти, на ослінчику сидів дід, і всі дивилися на сковороду.
— Дайте мені, бабусю, шматочок коржа, я так хочу їсти! — сказала одна дитина.
— Дайте, люба бабусю! — сказала друга.
— Дайте, люба, мила бабусю! — сказала третя.
— Дайте, люба, мила, добра бабусю! — сказала четверта.
— Дайте, люба, мила, добра, дорога бабусю! — сказала п’ята.
— Дайте, люба, мила, добра, дорога, ласкава бабусю! — сказала шоста.
— Дайте, люба, мила, добра, дорога, ласкава, рідна бабусю! — сказала сьома.
Діти просили бабу одне краще за одне, бо всі були дуже голодні й дуже чемні.
— Дам, діточки, але почекайте, хай-но я переверну його, — сказала баба. — Дивіться, який він пухкий і рум’яний, хай тільки трохи допечеться.
Почув корж їхню мову і злякався. Так злякався, що перевернувся сам і хотів утекти зі сковороди. Але був ще надто м’який, тому не подужав вискочити, а впав на неї другим боком. Полежав він ще трохи на сковороді, підпікся і став пружніший за рибину. Тоді вистрибнув на долівку й покотився, мов коліща, по хаті, а з хати на подвір’я, а з подвір’я на вулицю.
— Куди ти? — гукнула баба й чимдуж кинулась навперейми із сковородою в одній руці і з ложкою в другій.
Дід за нею, а діти за дідом.
— Гей, постривай! Ловіть його! Тримайте! — кричали вони одне поперед одного і бігли за коржем.
Та корж їх не слухав. Він котився все далі й далі і скоро зник з очей. Адже він був прудкіший за бабу, за дітей і за діда.
Котиться корж, котиться, а назустріч йому чоловік.
— Добрий день, корже-йорже, — вітається чоловік.
— Добрий день, чоловіче-маловіче, — відповідає корж.
— Стривай, не тікай, я тебе з’їм, — каже чоловік.
— Коли я втік від баби-перехняби, діда-пісноїда й сімох дітлахів-патлахів, то й від тебе втечу, чоловіче-маловіче, — сказав корж і покотився далі.