Норвезькі народні казки
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Норвезькі народні казки». Краткое содержание книги:
Так воно й вийшло. Батько отримав за коня двісті талярів, а коли вони прощалися з покупцем, не забув зняти вуздечку. А покупець недовго проїхав, як кінь обернувся в хлопця, і коли батько вернувся додому, Ганс уже сидів на ослінчику біля груби.
Третього разу було те саме. Хлопець перекинувся у великого вороного коня і сказав батькові, що покупець дасть за нього триста талярів, але хоч би що батько робив, нехай не забуде зняти з нього вуздечку, а то він ніколи не спекається Вітробородого.
— Добре, — пообіцяв батько.
На ярмарку він отримав за коня триста талярів, але Вітробородий так щедро пригостив його, що він забув про все на світі. І Вітробородий швиденько забрав коня з вуздечкою.
Веде він його дорогою, а при дорозі стоїть заїзд. Вітробородий захотів трохи погрітися, прив’язав коня коротко до поруччя ганку, поставив перед носом у нього діжку з розпеченою смолою, а біля хвоста скриньку з вівсом і зайшов до заїзду. Кінь стояв, тупав копитами, натягав повіддя, сіпався і форкав. Надвір вийшла служниця, і їй стало шкода коня.
— Сердешний, — сказала вона. — Хто твій господар, що так тебе мучить?
Вона попустила повід, щоб кінь зміг обернутися й попоїсти вівса.
— Я його господар! — крикнув Вітробородий з шинку й вибіг до коня.
Але тепер кінь скинув із себе вуздечку, стрибнув у ставок біля дороги і перекинувся там у маленьку рибинку. Вітробородий обернувся в щуку, і тоді Ганс перекинувся в голуба. Вітробородий став яструбом і погнався за голубом.
А біля вікна королівського замку стояла королівна і спостерігала за тією гонитвою.
— Якби ти був такий розважний, як я, то залетів би до мене у вікно, — сказала вона голубові.
Голуб залетів у вікно, обернувся в Ганса і розповів королівні все про себе і про свої пригоди.
— Стань золотою каблучкою на моїм пальці, — сказала королівна.
— Ні, не можна, — відповів Ганс, — а то Вітробородий нашле на твого батька таку хворобу, що ніхто не зможе її вилікувати, тільки він сам. А за те він захоче золоту каблучку.
— Я скажу, що бережу її як пам’ять по матері і не можу нікому віддати, — мовила дівчина.
Ганс обернувся в золоту каблучку на пальці в королівни, і Вітробородий не зміг його взяти. Та далі сталось так, як хлопець казав. Король захворів, і жоден лікар не здатен був його вилікувати. Нарешті прийшов Вітробородий і сказав, що вилікує короля, але за те хоче отримати золоту каблучку. Проте королівна не схотіла віддати каблучки, сказала, що то в неї пам’ять по матері.
Почув про це король, розсердився і звелів їй віддати каблучку, хоч би по кому то була пам’ять.
— Сердьтесь не сердьтесь, а я її не віддам, — відповіла королівна. — Коли ж таки хочете забрати її в мене, то заберіть разом з пальцем.
— Я допоможу стягти каблучку, — сказав Вітробородий.
— Ні, я сама спробую, — відповіла королівна. Вона підійшла до вогнища, посипала пальця попелом, і каблучка спала. Але спала не додолу, а в попіл, наче її і не було. Вітробородий миттю обернувся в півня і почав розгрібати вогнище так завзято, що всім у вуха набилося попелу. Та Ганс обернувся в лиса і задушив півня. Так він назавжди спекався Вітробородого.
Поросяче Життя
Було собі колись порося, і дуже йому не подобалось його життя. От воно й надумало піти в суд, щоб йому присудили інше життя, таке, як у всіх, ані краще, ані гірше.
— На що ти скаржишся? — запитав писар у суді.
— Та на своє життя, пане, — відповіло порося. — Коневі дають вівса, корові пійла, і сплять вони на сухій соломі перед яслами. А мені дають тільки лушпайки й помиї, вдень я риюсь у землі, а вночі лягаю в мокрий гній. Хіба це справедливо, пане писарю?
— Ні, несправедливо, — погодився писар.
Пошукав він у своїх книгах і знайшов поросяті інше життя.
— Це неподобство, що тобі випало таке тяжке життя, — сказав він. — Відтепер ти їстимеш пшеницю й горох і спатимеш у шовковій постелі.
Порося подякувало й пішло додому раде-радісіньке. Іде собі й весело наспівує:
— їстиму пшеницю й горох і спатиму в шовковій постелі! їстиму пшеницю й горох і спатиму в шовковій постелі!
Дорога вела хащами, а в тих хащах причаївся лис. Почув він, як порося наспівує, та й надумав пожартувати з нього. І завів по-лисячому: