Норвезькі народні казки
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Норвезькі народні казки». Краткое содержание книги:
Посадовив він хлопця позад себе й відразу знявся в повітря.
— Стривай-но хвилину! — гукнув йому батько. — Я хочу знати, як тебе звуть і де ти живеш!
— Я живу на півночі й на півдні, на заході й на сході, а звуть мене Вітробородий, — відповів вершник. — Прийдеш через рік, і я скажу тобі, який уже з твого сина став майстер.
І він полетів разом з Гансом.
Минув рік, і батько прийшов дізнатися про сина.
— За рік не навчишся всього, — сказав Вітробородий. — Поки що він тільки вміє ходити коло худоби.
І домовились вони, що Ганс лишиться у Вітробородого ще на один рік, навчиться всього, а тоді батько знов прийде по хлопця.
Минув другий рік, і вони зустрілися на тому самому місці.
— Тепер хлопець усе вміє? — запитав батько.
— Так, тепер він став майстром над майстрами, тільки ти його ніколи більше не побачиш, — відповів Вітробородий, і не встиг батько отямитись, як він зник разом з Гансом.
Прийшов батько додому, а мати питає, де син і що з ним сталося.
— А хтозна, що, — відповів батько. — Щось недобре.
І він розповів, що йому сказав Вітробородий.
Почула мати, що чоловік не знає, де їхній син, розсердилась на нього і зразу ж вирядила його знов у дорогу.
— Приведи сина, хоч би тобі довелось іти й до самого диявола, — сказала вона й приготувала йому на дорогу торбу харчів.
Ішов чоловік, ішов і опинився в густому лісі. А коли пройшов ним цілий день, аж до самого смеркання, то побачив удалині ясне світло й подався на нього. І знов ішов довго-довго, поки дійшов до невеличкої хатини під горою. Біля хатини стояла стара жінка й набирала з криниці воду носом, такий він був у неї довгий.
— Добрий вечір, матусю, — привітався чоловік.
— Добрий вечір, синку, — відповіла стара. — Мене вже сто років ніхто не звав матусею.
— Можна мені переночувати у вас? — спитав чоловік.
— Ні, не можна, — відповіла стара.
Але чоловік витяг харчі, сам попоїв і пригостив стару. Вона зраділа і пустила його переночувати. Побачив чоловік, що жінка подобрішала, й запитав її про Вітробородого.
— Я про нього нічого не чула, — сказала вона. — Та мені коряться всі звірі в цьому лісі, я зараз скличу їх і запитаю, може, котрийсь знає про нього.
Жінка вийняла ріжок і почала скликати звірів. І кожного питала про Вітробородого, але ніхто про нього не чув.
— У мене є дві сестри, — сказала жінка, — може, котрась із них знає, де його знайти. Я позичу тобі свої лижі, і ти сьогодні ж увечері доберешся до першої сестри, хоч до неї триста миль.
Чоловік узяв лижі й до ночі здолав триста миль. Коли він приїхав, та сестра теж стояла біля хатини й набирала з криниці носом воду.
— Добрий вечір, матусю, — привітався чоловік.
— Добрий вечір, — відповіла вона. — Мене вже сто років ніхто не звав матусею.
— Можна мені переночувати у вас? — запитав чоловік.
— Ні, не можна, — сказала стара.
Але чоловік витяг харчі, сам попоїв і пригостив стару. Вона зраділа і пустила його переночувати. Побачив чоловік, що жінка подобрішала, й запитав її про Вітробородого.
— Ні, я про нього нічого не чула, — сказала вона. — Але мені кориться вся риба навколо, може, котрась і знає про нього.
Жінка засурмила в ріжок, скликала всю рибу, та хоч скільки питала, жодна не чула про Вітробородого.
— У нас є ще одна сестра, — сказала жінка, — може, вона щось знає. До неї звідси шістсот миль, але я позичу тобі свої лижі, і ти доберешся туди сьогодні ж таки ввечері.
Чоловік поїхав і справді до вечора був уже в третьої старої. Та саме стояла біля вогнища в хатині і згрібала жар носом, такий він у неї був довгий.
— Добрий вечір матусю, — привітався чоловік.
— Добрий вечір, синку, — відповіла стара. — Мене вже сто років ніхто не звав матусею.
— Можна мені переночувати у вас? — запитав чоловік.
— Ні, не можна, — сказала стара.
Але чоловік витяг харчі, сам попоїв і пригостив стару. Вона зраділа й пустила чоловіка переночувати. Побачив він, що жінка подобрішала, й запитав її про Вітробородого.
— Ні, сама я нічого не чула про нього, — сказала вона. — Але мені коряться всі навколишні птахи, я зараз скличу їх і спитаю, може, котрийсь щось знає.
Стара засурмила в ріжок, птахи злетілися, та жоден із них не чув про Вітробородого. Не було серед птахів тільки орла. Невдовзі й він з’явився і відповів старій, що прилетів просто від нього.