Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Україна — не Росія
Україна — не Росія - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Україна — не Росія

Электронная книга - «Україна — не Росія». Краткое содержание книги:

Книга президента Украины об Украине может открыть много нового даже тем, кто знает эту страну. Сделана попытка нарушить «заговор молчания» вокруг самых сложных и болезненных тем в отношениях двух народов, связанных «одной цепью, но и одной лавровой ветвью». Автор делится своими взглядами на украинскую старину, на события XX века и последних лет, размышляет о том, можно ли считать Украину бывшей российской колонией, об украинском и русском национальных характерах, о проблемах общего культурно-исторического наследства и взаимных «долгов»: что можно и нужно окончательно «поделить», а чего — нельзя и не нужно.
1 ... 195 196 197 198 199 200 201 202 203 ... 248
Перейти на страницу:

Що ж до оптимістів-ракетників, вони — чи краще сказати «ми» — помилилися. Незабаром стало зрозуміло, що космічні прориви для Заходу, і для СРСР були частиною їхнього глобального військового суперництва. У 1986 році керівництво СРСР зуміло показати світу свою «крутість» у формі станції «Мир» і носія «Енергія», а в 1988 році (між іншим, через кілька днів після обрання Буша-старшого президентом США) — у формі багаторазового орбітального корабля «Буран». Разом із дніпропетровською «Сатаною» усе це справило потрібне враження, переговори про роззброєння пішли куди веселіше і незабаром привели до результатів.[119]

Космічні дослідження, звичайно, не припинилися, але вони стали прагматичнішими, країни прагнуть поєднувати свої зусилля. Для скорочення витрат використовуються взаємодоповнюючі розробки. Міжнародна орбітальна станція «Альфа» тому приклад.

«Морський старт» за участю України — теж. Завдяки роззброєнню у світі вивільнився великий парк одноразових ракет-носіїв, на ринок комерційних запусків прийшла здорова конкуренція. Здорова — це коли розцінки знижуються. Правда, парк ракет має властивість вичерпуватись, і якщо не робити нові, доведеться розоряти непорушний запас.

У 1990-і роки обвальне скорочення фінансування і дружні нападки дилетантської «громадськості» на аерокосмічну галузь спершу СРСР,[120] а потім відповідно Росії й України привели до краху багатьох проектів і багатьох надій. Але це вже інша історія. А про те, як «Південмаш» і «Південне» виживали без замовлень на бойові ракети, я розповідаю в цій книзі в розділі «Про ракети “южан” і високі технології».

Хтось скаже (і матиме, напевно, рацію), що я приділяю тут занадто багато уваги ракетно-космічній галузі. Що тут скажеш? Я віддав їй третину століття. Це був час героїчного штурму всесвіту, який назавжди ввійде до літопису людства. Те, що прийнято називати «космічною ерою» (а вона почалася, нагадаю, запуском першого радянського штучного супутника Землі в 1957 році), за своїм значенням можна порівняти з епохою Великих географічних відкриттів. Чи можна уявити собі, щоб хто-небудь з матросів Магеллана, навіть давно відійшовши від моря, перестав постійно повертатися до свого кругосвітнього плавання? Можливо, я б спокійніше ставився до ракетної сфери, якби моя причетність до неї обмежувалася тільки інженерною і конструкторською роботою. Але я провів багато років на Байконурі, я проводжав ракети в космос, з них не одна злітала за моєю командою, я не можу згадувати про це без хвилювання, не можу бути байдужим до даної тематики.

Але є ще одна причина. Усі вітчизняні досягнення тієї епохи вважалися і були, зрозуміло, радянськими. Після розпаду ж СРСР якось саме собою вийшло, що гордість за радянську космічну епопею успадкувала одна Росія — разом з постійним кріслом у Раді Безпеки ООН і ядерною зброєю, хоча ракети і космічні кораблі будували, виводили на орбіту і літали на них начебто усі разом. Внесок України був виключно великим, і якщо ми дозволимо собі про нього забути, звинувачувати в цьому нам доведеться тільки себе. Росія не зобов’язана нагадувати нам про нашу славу.

Серед космонавтів було немало українців. Попович, Береговий, Гречко, Горбатко, Романенко, Кізим, Добровольский, Вікторенко, Левченко, Філіпченко, Маленченко, Поліщук, Арцебарський, Корзун, Вовк, Гідзенко, Онуфрієнко — рахую тільки тих, кого згадав, а пам’ятаю я не всіх, тому що був мало зв’язаний з пілотованими польотами. Однак всі вони вважаються сьогодні російськими космонавтами. Тобто, якщо дивитися на речі формально, Україна має право вважати своїм тільки одного космонавта, Леоніда Каденюка. Але це конче несправедливо і фактично неправильно!

Я вже не кажу про те, скільки українців було і є серед генеральних і головних конструкторів і директорів заводів, пов’язаних з космосом, їх, на відміну від космонавтів, я пам’ятаю кожного поіменно, і саме з цієї причини утримаюся від переліку: список вийшов би занадто великим. Для мене очевидно, що «українська частка» у досягненнях радянської космічної ери була набагато вищою, ніж ті 18 відсотків, що складали питому вагу України в населенні СРСР. Але як визначити цю частку? Шляхом простої каталогізації імен, і тільки? Це питання, по суті, продовжує те, що обговорювалося вище — питання про межі нашої культурно-історичної спадщини.[121]

Розділ тринадцятий. Прощання із СРСР. Чи є україна «історичним боржником»

вернуться

119

Чи не характерно, що слідом за цим США відмовились від створення американської орбітальної станції «Фрідом»? Франція й Англія заморозили роботи над своїми човниками «Ермес» і «Хотол». Західні німці теж припинили проект свого човника. Справа просто в тім, що всі три човники розроблялися для однієї «Фрідом», точніше, до європейського модуля «Коламбус». Рахувати гроші, як з’ясувалося, багаті вміють краще бідних. Може, тому вони і багаті.

вернуться

120

Улітку 1991 року в газеті «Московские новости», яка багато зробила для демократичного виховання своїх читачів, можна було прочитати наступну заяву: «Сегодня все осознают, что эпоха “великих космических свершений” закончилась вместе с породившей ее системой». Малося на увазі, отже, що польоти в космос — щось дуже погане, цілком під пару системі, що породила ГУЛАГ, колективізацію, «залізну завісу», цензуру і т. п. У цей самий час тисячі радянських громадян уперше відкрито читали книгу А. І. Солженіцина «В круге первом», у якій є епізод: у сорок шостому році ув’язнені інженери розмірковують «на шарашці», хто першим полетить на Місяць, і один з них упевнено пророкує: американці. Це писалося до пілотованих космічних польотів.

вернуться

121

У 1999 році в Києві виникло Українське молодіжне аерокосмічне об’єднання «Сузір’я» на чолі з народним депутатом України Олегом Петровим, яке знайшло, на мій погляд, правильне рішення: відзначати всі пам’ятні дати радянської космонавтики 1957 — 1999 років як одночасно і українські, і російські (пам’ятаючи про те, що вони також казахські, білоруські і так далі), пропагувати досягнення радянської космонавтики, вивчати їх, збирати інформацію, спогади учасників, влаштовувати зустрічі космонавтів, розроблювачів, конструкторів і виробників ракетної техніки і космічних апаратів, готувати публікації. Коли мене попросили стати почесним президентом об’єднання, я з радістю погодився.

1 ... 195 196 197 198 199 200 201 202 203 ... 248
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)