Україна — не Росія

Хтось скаже (і матиме, напевно, рацію), що я приділяю тут занадто багато уваги ракетно-космічній галузі. Що тут скажеш? Я віддав їй третину століття. Це був час героїчного штурму всесвіту, який назавжди ввійде до літопису людства. Те, що прийнято називати «космічною ерою» (а вона почалася, нагадаю, запуском першого радянського штучного супутника Землі в 1957 році), за своїм значенням можна порівняти з епохою Великих географічних відкриттів. Чи можна уявити собі, щоб хто-небудь з матросів Магеллана, навіть давно відійшовши від моря, перестав постійно повертатися до свого кругосвітнього плавання? Можливо, я б спокійніше ставився до ракетної сфери, якби моя причетність до неї обмежувалася тільки інженерною і конструкторською роботою. Але я провів багато років на Байконурі, я проводжав ракети в космос, з них не одна злітала за моєю командою, я не можу згадувати про це без хвилювання, не можу бути байдужим до даної тематики.

Але є ще одна причина. Усі вітчизняні досягнення тієї епохи вважалися і були, зрозуміло, радянськими. Після розпаду ж СРСР якось саме собою вийшло, що гордість за радянську космічну епопею успадкувала одна Росія — разом з постійним кріслом у Раді Безпеки ООН і ядерною зброєю, хоча ракети і космічні кораблі будували, виводили на орбіту і літали на них начебто усі разом. Внесок України був виключно великим, і якщо ми дозволимо собі про нього забути, звинувачувати в цьому нам доведеться тільки себе. Росія не зобов’язана нагадувати нам про нашу славу.

Серед космонавтів було немало українців. Попович, Береговий, Гречко, Горбатко, Романенко, Кізим, Добровольский, Вікторенко, Левченко, Філіпченко, Маленченко, Поліщук, Арцебарський, Корзун, Вовк, Гідзенко, Онуфрієнко — рахую тільки тих, кого згадав, а пам’ятаю я не всіх, тому що був мало зв’язаний з пілотованими польотами. Однак всі вони вважаються сьогодні російськими космонавтами. Тобто, якщо дивитися на речі формально, Україна має право вважати своїм тільки одного космонавта, Леоніда Каденюка. Але це конче несправедливо і фактично неправильно!

Я вже не кажу про те, скільки українців було і є серед генеральних і головних конструкторів і директорів заводів, пов’язаних з космосом, їх, на відміну від космонавтів, я пам’ятаю кожного поіменно, і саме з цієї причини утримаюся від переліку: список вийшов би занадто великим. Для мене очевидно, що «українська частка» у досягненнях радянської космічної ери була набагато вищою, ніж ті 18 відсотків, що складали питому вагу України в населенні СРСР. Але як визначити цю частку? Шляхом простої каталогізації імен, і тільки? Це питання, по суті, продовжує те, що обговорювалося вище — питання про межі нашої культурно-історичної спадщини.[121]