Україна — не Росія
- Автор: Кучма Леонид Данилович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Время
- ISBN: 5-94117-127-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Україна — не Росія». Краткое содержание книги:
У тому ж році була прийнята постанова ЦК КПРС «Про основні напрямки рішення житлової проблеми», у якій було обіцяно, що до 2000 (знову ж) року — любили в Радянському Союзі круглі дати! — кожна родина буде мати квартиру або будинок. Разом з «Програмою розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг до 2000 року» (вона була оголошена трохи раніш), яка обіцяла ліквідацію дефіцитів і черг, три документи створювали якийсь урочистий, але нічим не забезпечений вексель держави, виданий, як я тепер бачу, з розрахунком на те, що 15 років — великий термін, і за цей час або шах помре, або ішак здохне.
Перед XXVII з’їздом КПРС пройшов з’їзд КПУ під тим же номером. Він ухвалив, що в Україні буде відбуватися розміщення цілої низки нових виробничих потужностей в електроенергетиці і практично у всіх галузях промисловості. У постанові з’їзду були розумні слова про удосконалювання керівництва економікою, ресурсозбереження, технічне переозброєння. В них хотілося вірити. Адже всі все бачать, говорив я собі. В слово «все» я ще не вкладав політичної складової, маючи на увазі лише нескінченні болячки радянської економіки. Але знаючи, наскільки щиро Володимир Васильович Щербицький, тодішній глава КПУ, намагається допомогти просуванню в українську промисловість наукомістких технологій, я сподівався, що поставлені завдання будуть вирішені — нехай не за призначений термін, але будуть. Мене продовжувала гіпнозувати ракетно-космічна галузь. Я дивився на неї як на лакмусовий папірець економіки. Тільки що була запущена станція «Мир» — дуже серйозний крок вперед у порівнянні з попередньою серією орбітальних станцій «Салют» і в порівнянні з американською станцією «Скайлеб». Коли по космічних програмах і ракетах у нас паритет з Америкою, міркував я, виходить, СРСР не може так вже сильно відставати. Наженемо. Ну і, зрозуміло, я продовжував вірити, що в нас найсправедливіший суспільний устрій.
Могутніх інвестиційних вливань наша галузь після двох з’їздів так і не дочекалася, та й інші високотехнологічні виробництва, наскільки мені відомо, теж, але ми грішили не на Москву, не на соціалізм, а на Чорнобильську катастрофу. Вона трапилася, як навмисно, тієї ж весни і поглинула силу-силенну коштів. Правда, головні аерокосмічні програми хоч і зі скрипом, але продовжувалися. Більш того, через два роки наші надії пережили ще один короткочасний сплеск. Мільйони людей пам’ятають орбітальний політ космічного човника «Буран» восени 1988 року і його ідеальне приземлення в автоматичному режимі,[118] пам’ятають приголомшливі кадри: літак-велетень «Мрія» (Ан-225) несе цей самий «Буран» на зашийку, як сільське дівчисько дворічного братіка.
Україна зробила чималий внесок у створення системи «Буран-Енергія». Основну стартову тягу «Енергії» створюють блоки А в складі першого ступеня ракети, розроблені в «Південному» і виготовлені на «Південмаші», системи керування ракети-носія, розроблені харківським НВО «Електроприлад» і так далі.
Програма «Буран — Енергія» могла стати відправною точкою відразу для декількох нових напрямків в освоєнні космосу. Могла, але не стала. Однак, можливо, якісь із кинутих тоді напрямків ще відродяться. Національне космічне агентство України (НКАУ) кілька років тому оголосило, що в НВО «Південне» ведеться розробка двох нових систем «повітряного старту». Мова йде, уявімо собі, про літаючі космодроми. У першому випадку стартовою платформою повинен стати, набравши значної висоти, літак Ан-124-100 «Руслан» з ракетою-носієм «Ориль» на борту. Ця ракета призначена, щоб вивести на задану траєкторію одну тонну корисного вантажу. В другому випадку ракета «Світязь», запущена з літака «Мрія», доставить на орбіту до восьми тонн. Сподіваюся, що ці задуми стануть реальністю. Поживемо — побачимо.
118
У 1988 році вперше у світі була здійснена повністю автоматична посадка на зразок літакової безпосередньо з навколоземної орбіти. Почавши спуск при швидкості 28 тисяч кілометрів на годину за 22 тисячі кілометрів до точки посадки, «Буран» приземлився на аеродромі з точністю до метра, незважаючи на надзвичайно сильний вітер. Ця посадка і сьогодні залишається світовим рекордом.