Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Виконання поеми далеко не дорівнює замислу. В оповіданні занадто багато деталей, у вірші і фразі занадто мало оброблення: окремі щасливі образи, фрази, сполучення слів — все потопає в потоках якоїсь, прошу вибачити на слові, репортерської красномовності. Та сама необробленість псує і другу поему Поліщука «Ленін».
Такий літературний Харків… Київська лава поетів значно численніша, але разом з тим і різноголосіша, різномастіша. На першому плані стоять, розуміється, деструктивісти, руїнники, що «констатують» смерть мистецтва і прямують до «метамистецтва», яке, на їх думку, буде — «можливо, одною з галузей індустрії, а можливо, і одною з галузей спорту». До групи руїнників, «панфутуристів» увійшли Михаль Семенко, Ол. Слісаренко, Г. Шкурупій і ще кілька dii minores. Семенко взяв на себе ролю ідеолога групи (в збірнику «Семафор у майбутнє»), а Шкурупій — ролю головного деструктора. З окремими публікаціями виступив один тільки Шкурупій, — але його «Психотези» не що інше, як давнє і всім (— всім! всім!) знане «епатування буржуа», змагання здивувати й образити міщанський смак, причому методи цієї епатації не уявляють рішуче нічого нового в порівнянні до давніх випадів Семенка…
Група поетів-символістів виявила себе на протязі року дуже мало. Загул загубився десь на провінції; Савченко після своєї «Землі», здається, не друкував нічого; один лише Тичина дав крупні речі: «В космічному оркестрі» (в «Шляхах мистецтва» і окремо) і не видрукувану ще в цілому поему «Сковорода». «В космічному оркестрі» — річ нерівна, де поруч з місцями слабенькими трапляються великі підйоми, місця надзвичайної сили; особливо визначається уривок 6-й «Мов пущене ядро з гармати», що одкриває перед очима такі широкі, неокраяні простори, як і знаменитий «Пролог на небі» з ґетевського «Фауста». Його міцний рефрен, тричі повторений:
в далеко більшій мірі дозволяє відчути титанічний ритм революції, ніж десяток інших, спеціально революції посвячених поем… З поеми «Сковорода» відомо поки що кілька місць, переважно описових, повних музики, пластичних і колоритних, але місць, які ще не дають змоги говорить про всю композицію.
Цікавим і блискучим був виступ двох поетів, що одійшли або одходять від символізму в область строгого мистецтва, що, по слову одного з російських теоретиків, уникає всякого роду «преувеличений, распространительных толкований и осмысливанья» — в область так зв. «неокласицизму». Я маю на оці П. Филиповича і Максима Рильського. На книзі Филиповича — «Земля і вітер» — ще лежить відпечаток символістичного мислення. Смерть міста в 1919—20 рр., «подихи пожеж», «сиві зграї скупих і сірих днів», «безмежна країна», де «хтось» «кличе вітер і сіє жах, і на чорнім коні Ленору без упину мчить у степах», а над усім тим символічний образ людини «над чорною ріллею», «як небо гордої і сильної як земля». Тільки в міру того, як ми доходимо до краю збірника, перед нами виступають поодинокі риси нової манери. З Рильського «неокласик» далеко рішучіший — його тонкий реалістичний стиль не лишає нічого недосказаного, нічого такого, що треба було б «угадувать» або «відчувати». Різне у обох поетів і відношення до сучасності. Поезія Филиповича звернена лицем до сучасності і в своєму ритмі одбиває її ритм; очі Рильського вглядаються то в «синю далечінь» сільського крайобразу, то «в синю далечінь» минулого, його думка з «вічними супутниками» — «Гомером і Бодлером», його мрія тільки про те, щоби в затишку, над удками