Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
А тим часом українська школа росте і міцніє; читач іде по книжку все ширшими і ширшими лавами; молоде письменство змагається до нових стежок і нових напрямів. На чому ж має виховуватись школяр, де знаходитиме естетичне вдоволення читач, від чого рушатиме в путь по нові ідеї і форми початкуючий письменник? Хіба ж це не сором, не ганьба, що український читач і досі ще не знає своїх класиків? Немає їх в приступному, широко розповсюдженому виданні?
Обов’язок дати таке видання падає на Державне видавництво. Правда, видати повний збірник творів тепер, при нинішніх «друкарських можливостях» — річ трудна, але хіба не можна було б готуватися до нього загодя, помалу, перевіряти текст, переглядати варіанти, збирати неопублікований матеріал, — а тим часом видавати хоча би в серії «Універсальної бібліотеки» речі, найбільш цінні і необхідні — «Вибір лірики», «Лісову пісню», «Руфіна та Прісціллу», «Адвоката Мартіана», «Оргію»? Хіба не можна до двох прегарних книжечок, уже виданих київською філією, додати ще третю, четверту, п’яту?
Прометеїзм «Катакомб» і антихристиянські настрої раба-неофіта були б прегарно доповнені «Руфіном і Прісціллою», а образи перших приклонників Христа, що «борються в терпінні і покорі», замкнулися портретом мученика обов’язку — «Адвокатом Мартіаном».
Обидві книжечки Л. Українки, що ввійшли до «Універсальної бібліотеки», дають прегарний і добре обміркований вибір. Перша містить драматичні поеми — «В катакомбах», «В дому роботи, в країні неволі» та «На полі крові»; друга — «Давню казку», «Одно слово», «Вілу-посестру» і один з найкращих взагалі творів Лесі Українки — «Ізольду Білоруку». До другої книжечки додано портрет авторки і вступне слово Филиповича, трохи побіжне, бідне на біографічний та історико-літературний матеріал, але поважне і слушне в оцінках; до першої — тільки портрет.
Коректа місцями — (не скрізь) — слабенька. Прикро вражає друкарська помилка на обкладинці — «В катакомбах і інши п’єси».
1921
Т. Шевченко. Революційні поезії{113}
В книжечці уміщено 18 політичних п’єс Шевченка, розділених на три групи і освітлених передмовою. Передмова, широка і ґрунтовна, становить собою передрук статті т. Є. Григорука з шевченківського збірника Всевидату — «Великий бунтар», і займає вона коло двадцяти сторінок (V—XXIV), орієнтуючи читача в шевченківських текстах. Але самих текстів дано, на жаль, небагато, далеко не все, що характеризує Шевченка як поета політичного, поета-революціонера, далеко не все, на що посилається сам автор передмови.
Беручи в основу політичні настрої поета, Є. Григорук ділить творчість Шевченка на три доби: добу революції національної, добу перелому і добу революції соціальної. До першої він відносить такі твори, як «Сон», «Холодний Яр», «Кавказ», «Іван Гус», «Чигирин», твори, що характеризуються протестом проти деспотизму во ім’я національності. До творів переломової епохи належать поема «Царі», уривок «Юродивий» і деякі дрібні поезії, позначені різко неґативним відношенням до панства, «яке символізувало йому (Шевченкові) класове панування над трудящими взагалі». Починається ця переломова доба коло 1847—1848 р. неволею у в’язниці і засланням на Оренбуржчину, коли, «опинившись серед покидьків цілої держави», Шевченко «на досвіді переконався, що неволя соціальна гірша од національної». Нарешті, третя доба охоплює поезії останніх двох-трьох літ Шевченкового життя. В цих поезіях виступає ідеал анархічний; прославлення «малих рабів німих», перейняте «духом первісного комунізму», настроями Маблі та руссоїзму, межується з вибухами стихійного, необмеженого бунту. Так уявляє собі еволюцію Шевченка автор передмови. Цінить він в поетові не стільки ідеологію тієї чи іншої доби, скільки дух і пафос протесту. Для нього Шевченко є «вічним революціонером», «великим бунтарем», що «нищить все сучасне суспільство», «революційним проривом сонного болота «українського громадянства 40-х та 60-х рр., «каменем, що замутив і розбуркав це сонне царство».
Як добре було б, коли б, підбираючи шевченківські тексти, автор передмови дав не тільки «Сон» та «Кавказ», «Холодний Яр» та «Царів», а й «Розриту могилу» та «Івана Гуса», що такими характеристичними являються для романтичних настроїв молодого Шевченка, — не кажучи вже про «Посланіє», де знать перші сліди перелому в поглядах Шевченка на українську старовину і сучасність, що виразно виявився тільки за часів заслання. Таке побільшення щодо кількості «зразків» трохи доповнило б образ Шевченка як поета-бунтаря і в певній мірі поліпшило б і архітектурні пропорції книжки: творчість Шевченка стала би в центрі читачевої уваги, а стаття т. Григорука набула б значення «вводу», ключа до поетової творчості, — тоді як при теперішньому вигляді може утворитись враження, що шевченківські тексти наводяться як підсобний ілюстраційний матеріал, який незручно було б обминути.