Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
1921
«Шляхи мистецтва»{114}
У вступній статті до 1 числа читаємо:
«Шляхи мистецтва» ставлять собі метою зібрати розпорошені сили митців на Україні, утворити трибуну для всіх напрямків і фракцій художнього мислення, трибуну для вільної дискусії, наслідком якої «кристалізуватиметься єдиний напрям, єдина школа — школа майбутнього мистецтва, школа мистецтва комуністичного».
Перегортаємо перші сторінки — відділ поезії — і одразу ж впадає в око одноманітність журнального матеріалу. «Розпорошені сили», очевидячки, не зібрались, представники різних мистецьких груп не зустрілися на спільному ґрунті — в журналі з’єдналися люди приблизно одного художнього напрямку. «Імпресіоністична» поезія В. Еллана, Вас. Алешка, М. Лебединця, імпресіоністична проза А. Прийдешнього та небіжчика Михайличенка — стиль так званих «віршів в прозі» — імпресіоністична критика В. Коряка — от що творить літературне обличчя номера. Серед поезій одна річ тільки й різнить з загальним тоном і настроєм відділу — це невеличка поезія Мамонтова, тиха, несмілива й немудра, як і всі поезії Мамонтова.
По інших відділах немає й цього. Все видержано в одному тоні, в тоні, так мовити б, харківського імпресіонізму.
Відділ поезії досить великий і досить слабенький. Вас. Алешко, Мик. Хвильовий, М. Лебединець, О. Корж, І. Кулик — всі вони, можливо, люди здібні, обдаровані з природи, великі аматори вірша, але органічно не поети. І тому майже всі їхні спроби, не вважаючи на велике їхнє силкування «йти за віком», не промовляють безпосередньо до серця, зоставляють читача байдужим і холодним. А надто «Червона Галичина» І. Кулика:
Це все годиться на плакат, на аґітаційну брошуру, на фейлетон для червоноармійської газети — але що спільного тут з так званими «здобутками поезії» — сказати тяжко. І навіть безперечно талановитий В. Еллан тільки подекуди здобувається на сильний і промовистий образ, то тут, то там виринаючи з ним із хвиль риторики.
«Поема повстання» Семенка — найсильніша річ у відділі. В ній почуваєш щирість, природність і силу поетичного голосу:
Це щиро і сильно, в усякім разі, не рівня «печеним печерицям» Алешка.
В відділі прози — «Блакитний роман» Михайличенка — річ, утворена в справжнім ліричнім піднесенні, але в багатьох місцях писана немов шифром, трохи манерована (особливо там, де говориться про «загадкові лотоси та зачаровані зори крокодилів»), періста, як гайнівська «Книга Ле Гран», але талановита. А проте і вона свідчить про кризу української прози. Стара повість, оповідання в манері Кобилянської, Коцюбинського не знаходять уже нових послідовників. Нова проза ще не сформувалась остаточно. Та і сама сучасність тепер надто складна, надто ще не надається художньому «осмислюванню» митця, надто панує над нами, не дає поглянути на неї з сторони, тому і епічні форми прози (повість, роман) навряд чи й можливі тепер. Єдине, що можливе тепер, це форми ліричні — поезії прозою, — найкращим зразком яких і являється роман Михайличенка.