Українське письменство

В відділі критики статті — Кулика: «Реалізм, футуризм, імпресіонізм» і В. Коряка — «Місто в українській поезії».

Перша з них справляє дивне враження вже самим сопоставленням термінів: реалізм, футуризм, імпресіонізм. Коли слова реалізм і футуризм — означення певних літературних ідеологій, літературних шкіл (правда, об’єму неоднакового), то слово імпресіонізм досі вживалось тільки для позначення певного літературного прийому, яким міг користуватись в однаковій мірі і реаліст, і романтик. Тим часом т. Кулик взяв слово реалізм лише в значенні протокольної манери; інакше трудно зрозуміти таку, напр., фразу: «реалізм точно і неухильно копіює життя таким, як воно є». Твердження явно рисковите. Але воно не стоїть одиноко. З таким же правом автор твердить, що реалізм — це є «резонерство і надуманість, в ліпшім разі, несмілива пропаґанда». Коли справді так, то яку собі раду дасть т. Кулик з таким безперечним реалістом, як Лев Толстой? Що є, наприклад, «Анна Кареніна»? — надуманість? резонерство? чи, може, несмілива пропаґанда? Характеристика імпресіоністичної творчості зроблена в цілому влучно. Відсутність «зайвої пропаґанди, брак розсудочності», погоня за враженням сильним, міцним — це все так. Але які завдання ставить собі імпресіоніст? Кулик одповідає: «Дати квінтесенцію, саму сутність життя в найміцніших його проявах», одно слово, зорієнтувати читача в життьовому оточенні, дати йому живий і сильний образ реального життя. Чим же, в такому разі, імпресіонізм Кулика різниться од реалізму? З т. Кулика — по суті, красномовний оборонець реалістичного письма, і, нападаючись на «реалізм», він нападається тільки на пережиті уже літературні прийоми, що справді пора зложити в архів і що потроху туди і складаються — навіть українськими літераторами.