Крига. Частини ІII–ІV

— І про яку це «неґативну ймовірність» ви кажете? Математика чітко визначає імовірність від одиниці, тобто події, що здійснилася, або з певністю здійсниться, до нуля, тобто події, що не має жодних шансів здійснитися. Яким чином шанс міг би бути меншим за нуль? Значит — что? Не лише дана річ у будь-якому разі не здійсниться, але до того ж — ну, що іще? Чи можна «не бути» й «не бути ще більше»? Чи неіснування можна ґрадуювати? Бога ради, Ніколо!

— Пий, пий.

ЛубуМММ!

Пан Хавров зняв піджак і камізельку, попустив галстук, засукав рукави: він береться до пиття, як до важкої фізичної праці, як до лупання скелі. Саша ще раніше скинув лабораторний халат. У робітні либонь було сховано значні запаси спиртного, бо з доброго дива вигулькнули опасисті фляги сибірського ханшину. Приглядалося до цього із неприхованим подивом. Мабуть, булося іще занадто тверезим, мабуть, іще занадто мало товк по голові Молот Тьмідини, — але все це, побачене ззовні, здавалося проявом колективної одержимости: в них увійшов злий дух і керує їхніми тілами й свідомістю. Трах-бах, будуть дудлити до упаду. Що за дивний транс! По-іншому пилося у Варшаві: від чарки до чарки, чверть години за чвертю, друзяка чаркує з друзякою, при добрій закусці, при розмові; напивалося якось так непомітно. А тут: п’ють, щоб пити. Адже відвідини Хаврова — це всього лише привід, могло би й щось інше послужити знаком. Ще Павліча розумілося тією мірою, що в його душевному стані — замкнутий тут, далебі, як у фортеці, переляканий, осамотілий, вечорами й ночами полишений сам собі, — для нього кожен спосіб забутися добрий. Але доктор Тесла? Заклавши худу ногу за ногу, зігнутий по-журавлиному на табуреті, він смакує шотландське віскі довгими ковтками, поглядаючи з добродушною усмішкою на заступника директора й біолога, які корчать дурнуваті міни до пацюків і мишей.

Зайшов до робітні старий Стєпан й одразу за порогом беркицьнувся на скляному килимку. Сміялося разом із іншими. Охранник почав незґрабно підводитися, гавкучо клянучи. Так само, як усі реготали, тепер усі гуртом кинулися йому допомагати, обтрушувати одяг від скалок, провадити до столика, одну й другу склянку до рук тицяти. Едмунд Ґеронтьєвіч, добряче вже напідпитку, витягнув із шкафа мітлу, й дуже цим втішений, замітав кришталеві розсипи; він негайно заходився співати за роботою (оперний баритон), і розтягнув мелодію на достатньо довгі такти для того, щоби рухати мітлою в гармонійному ритмі з ударами Молота Тьмідини. Освоївши крок і змах, він прибрав підлогу за шість глухих ударів.