Крига. Частини ІII–ІV

Нікола Тесла й Едмунд Ґеронтьєвіч Хавров убігли всередину, запорошені снігом, бухкаючи тьмітлистою парою, збиваючи з чобіт мерзлоту. Павліч підхопився. — Не гадьте тут грязюкою, панове, дуже прошу, не гадьте! — Та вони навіть не озирнулися. Хавров рухався, наче танцюючи кадриль і гопак водночас, він змінив мороскляні окуляри на звичайні дротяні з лінзами, негайно зауважив пляшку сажаевки й, затерши руки, заходився виймати корок. Перш ніж устиглося добігти, запротестувати, він добряче приклався з горлечка. Хавров видихнув, його лисина почервоніла від задоволення. — Ух, відразу мороз із людини сходить. — Це сажа, Едмунде Ґеронтьєвичу, подивіться, що ви п’єте. — Ну й що? Налити?

Зі свого кутка виринув Тесла зі склянками й пляшкою «Чівас Ріґал». Все пропало.

— Інженер Яґо попрощався, — сказав серб, шикуючи склянки на лабораторній стільниці. — Борт наш.

— Що святкуємо? — зітхнулося.

Господин Хавров, який мало був схожий при цій поставі й рум’яній міні на директора, вхопив і потис правицю, увесь розгарячкований і в сердечних судомах.

— Великий тріумф проти Апокаліпсиса, господин Єрославскій!

— Що?

Він хухнув спиртовим духом.

— Не вдавайте! Доктор Тесла оповів мені, як ви його воскресили.

ЛубуМММ!

Саша витріщив очі, пенсне йому мало не впало з носа.

Скривилося роздратовано.

— Це було в Літі, в Літі! Яке там воскресіння…

Нікола Тесла вихилив склянку до дна, випростався, підняв руку, — це вже була висота до самої стелі, — й завмер у цій громовідвідній позі, в задертому піджаку чорного костюма, галстук перекривлений, пташиний череп нахилений над об’єктом, сиве пасмо перекреслює глибоку очницю, — очікує знак — лубуМММ! — мить — і тоді щосили кинув склянку.

Вона розлетілася на підлозі біля дверей на тисячу скалок, які набули правильної форми ромба: кришталевий вітраж, діамантова мандала.

— Молот Тьмідини! — вигукнув Тесла. — Хто здобуде ці знання, той викує ним на хвилях тьмідини чудеса й воскресіння, і будь-які арабески ентропії!

Відтак почалася пиятика.

Маючи під руками достатньо склянок, вони поринули — й Хавров, і молодий Павліч також, — в неґентропійні забави, розбиваючи посуд задля якомога кращого мистецького ефекту, а штука тут полягала в тому, щоб дочекатися відповідної миті між ударами Молота, тобто моменту, коли хвиля, яка рухалася у теслектричному полі Шляхів Мамутів, спадала у високій амплітуді в локальний мінімум, у протиентропійний екстремум. Постала симфонія дзенькоту й не цілком притомних вигуків; послідовність була наступна: Молот — розприскування — задоволений або розчарований вигук. Саша так розійшовся, що обіруч торохнув свої мензурки — завдяки чому постало симетричне зображення двокрилого янгола.

— Ви мусите звідси чимдуж тікати, — прошепотілося докторові Теслі.