Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Роззирнулися.
Поблизу велике крісло.
І порожній письмовий стіл.
Із білим телефоном посеред стільниці.
— Де це ми? — запитав Крамлі.
— З того, як це дитя дихає, видно, що воно знає, — мовив Генрі.
Ліхтарик Крамлі грайливо обтанцював приміщення.
— Свята Матір Божа! Цезарю й Христе! — зітхнув я.
Бо ж дивився я на…
крісло Менні Ляйбера.
На письмовий стіл Менні Ляйбера.
На телефон Менні Ляйбера.
На офіс Менні Ляйбера.
Я обернувся до дзеркала, що затуляло зневидимілі наразі двері.
Напівп’яний від виснаження, я витріщився на себе, відбитого в тому холодному склі.
І зненацька опинився у…
тисяча дев’ятсот двадцять шостому році. Оперна співачка у своїй гримерній і голос із-за дзеркала, який спонукає, повчає, підказує, жадаючи, щоб вона пройшла крізь скло, жахлива Аліса… розчиняється в образах, тане, аби зійти в підземний світ, а її веде чоловік, у чорному плащі та білій машкарі, до гондоли, а та гондола плине по темних водах каналу до якогось захороненого палацу й до ліжка, змайстрованого як подоба труни…
Фантомове дзеркало.
Фантомів перехід від краю померлих.
А ось…
його крісло, його письмовий стіл, його офіс.
Але ж не того фантома. А Чудовиська.
Я відсунув крісло.
То Чудовисько… приходить сюди, щоб побачитися з Менні Ляйбером?
Я спіткнувся, позадкував.
«Менні! — подумав я. — Той, хто ніколи по-справжньому не давав наказів, а тільки приймав їх. Сама тінь, а не сутність. Інтермедія, а не головна вистава. Йому керувати студією? Ні. Бути телефонною лінією, якою туди-сюди проходять голоси? Так. Хлопчик-побігай. Хлопець на побігеньках, який підносить шампан і цигарки, авжеж! Але щоб сидіти в отому кріслі? Та ж він жодного разу й не сідав туди. Адже…?»
Крамлі відсунув Генрі вбік.
— Рухаймось!
— Що? — нестямно запитав я.
— Хтось заскочить сюди крізь те дзеркало, будь-котрої хвилини!
— Дзеркало?! — скрикнув я.
І простяг до нього руку.
— Ні! — скомандував Крамлі.
— Що він намислив? — запитав Генрі.
— Поглянути назад, — пояснив я.
Й обкрутнув дзеркало-двері.
Я задивився у той довгий тунель, приголомшений тим, як далеко ми забігли: із однієї країни в іншу, із таємниці в таємницю, від одного моменту двадцять років тому й до цієї хвилини, з Геловіну в Геловін. Тунель заглиблювався і вів, крізь комісаріати запакованих у бляшанки фільмів, до релікваріатів для безіменних. Чи ж спромігся б я пробігти увесь цей шлях без Крамлі й Генрі, відбиваючись від тіней і гупаючи власним хеканням у довколишні стіни?
Я прислухався.
Десь там, далеко, чи не відчинилися й захряснулися двері? Хто женеться за нами? Чорне військо? Чи одне звичайне Чудовисько? Невже ось зараз гармата смерті дасть залп своїми черепами, рознесе тунель на друзки й відкине мене від цього дзеркала? Невже…
— От прокляття! — кинув Крамлі. — Ідіот! Геть звідси!
І вдарив по моїй руці. Дзеркало й зачинилось.
Я схопив телефон і набрав номер.
— Констанс! — крикнув я. — Зелене Місто!
Констанс крикнула якусь відповідь.
— Що вона сказала? — Крамлі подивився мені в очі. — Та дарма, — додав він, — адже…
Дзеркало струснулося. Ми кинулись навтікача.
55
Студія була темна й порожня, як і цвинтар за муром.
Двоє міст дивилися одне на одне крізь нічне повітря й розігрували подібні смерті. Ми троє були єдині теплокровні істоти, котрі рухалися студійними алеями. Десь у якомусь приміщенні, можливо, Фріц крутив нічні фільми про Галілею, та про вогнища деревного вугілля, та про воскреслого Христа з його слідами, які загладжує ранковий вітер. Десь інде Меґґі Ботвін припадала до свого телескопа, розглядаючи нутрощі Китаю. А ще десь шаленіло Чудовисько, розшукуючи нас, утікачів, а можливо, уже й залягло десь у своєму лігві.
— Не хвилюйтесь! — заспокоїв нас Крамлі.
— За нами ніхто не женеться, — повідомив Генрі. — Послухайте сліпого. А куди це ми наразі?
— До моїх дідуся-бабусі.
— Ну, це звучить приємно в такий момент, — визнав Генрі.
Ми поспішали, часом натикаючись одне на одного, й пошепки перемовлялися.
— Святий Боже! Чи ж знає хто на студії про той перехід?
— Якщо хтось і знає, то мовчить.
— Господи, подумаймо. Якщо ніхто про це не знав, а Чудовисько приходило сюди щоночі або й щодня та й підслуховувало за стіною, то за короткий час воно ж могло все вивідати. Усі оборудки, усі входи й виходи, увесь біржовий мотлох, усіх коханок. За якийсь час накопич досить інформації — і вже можеш помпувати гроші. Потряси перед ними Ґая, схопи гроші й давай драла.