Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— Якщо, — мовив Крамлі, — саме цим він насправді й займався.
Я зробив глибокий тремкий вдих і довго длявся з видихом.
— Є й ще одне тіло, якого я тобі досі не видав.
— Щось не чував про таке, — заперечив Крамлі.
— Я про Арбутнотове тіло.
— Тю, а й справді!
— Хтось викрав його, — припустив я. — Дуже давно.
— Ні, панове! — твердо заперечив сліпий Генрі. — Мертвого тіла там ніколи й не було. То від самого початку було чисте-чистісіньке місце, ота крижана гробниця.
— То де ж усі ці роки перебувало Арбутнотове тіло? — запитав Крилі.
— Ти ж у нас нишпорка. От і винишпор!
— О’кей, — мовив Крамлі. — А як вам отака версія? Геловінська гульня-пиятика. Хтось підсипає у його випивку отруту. Подає її Арбутнотові аж тієї миті, коли той підводиться з-за столу. Арбутнот, ведучи машину, помирає за кермом і збиває з дороги іншу машину. Треба це якось прикрити. Розтин засвідчує, що його тіло аж світиться від трійла: його вистачило б і слона вбити. Тож перед похороном, аби не хоронити речового доказу, вони його спалюють. Арбутнот стає димом і вилітає в димар. Отак і лишається у гробниці порожній саркофаг, про що нам і сказав сліпий Генрі.
— Я це засвідчив, авжеж! — гордо погодився Генрі.
— А Чудовисько, знаючи, що гробниця порожня і, можливо, навіть чому вона пустує, висаджує Арбутнотову подобу на драбину й спостерігає з-за муру, як забігали ті, перелякані, мов мурахи. О’кей?
— Але ця версія не пояснює сумних випадків із Роєм, І.Х., Кларенсом і самим Чудовиськом, — заперечив я.
— Боже, порятуй мене від того чолов’яги! — заблагав до небес Крамлі.
І небеса послали нашому нишпорці порятунок.
Щось жахливо затуркотіло, забахкало по студійних алеях, а тоді ще й заклаксонило, заверещало!
— То Констанс Реттіґан іде! — непомильно визначив Генрі.
Констанс припаркувалася перед старим будиночком і вимкнула двигун.
— Навіть коли вона вимкне запалення, — додав Генрі, — я все ще чую, як працює двигун.
Ми зустріли її перед чоловим ґанком.
— Констанс! — мовив я. — І як ти проскочила повз охоронця?
— Ат, легко! — засміялася вона. — Він же з колишніх. То я й нагадала йому, як одного разу напала на нього в чоловічому спортзалі. Поки він шарівся, я як дам повний газ! Так і вкотилася. Ну, хай мене дідьки візьмуть, коли це не найбільший на світі сліпець!
— А ти все ще працюєш на тому маяку, спрямовуєш кораблі? — запитав Генрі.
— Обійми мене!
— І яка ж ти пухкенька на дотик!
— Й Елмо Крамлі тут, ти, старий особісте!
— Вона завжди все слушно каже, — похвалив Крамлі Констанс, поки та трощила йому ребра.
— Ну, то вшиваймося звідси до дідька лисого! — запропонувала Констанс. — Генрі? Веди нас!
— Я пропав! — сказав Генрі.
Коли ми попрямували до виходу зі студії, я пробурмотів:
— Голгота!
Констанс пригальмувала, коли ми проїздили повз той древній пагорб.
Там панувала цілковита пітьма. Ні місяця, ні зірок на небі. Одна з тих ночей, коли ще звечора насуває з моря туман, огортаючи весь Лос-Анджелес на висоті якихось п’ятисот футів. Літаки заглушені, летовища зачинені.
Я невідривно дивився на вершину того невисокого пагорба, сподіваючись уздріти Христа в його п’яно-прощальному Воскресінні.
— І.Х.! — прошепотів я.
Але хмари якраз розійшлися, і я достеменно переконався: на жодному з трьох хрестів не було нікого.
«Троє загиблих, — подумав я. — Кларенса задушено паперами, дока Філіпса опівдні потягли нагору в опівніч Нотр-Даму, і лиш один мокасин зостався. А тепер?..»
— Ти щось розгледів? — запитав Крамлі.
— Можливо, завтра?
«Коли я відкочу того Каменя…». Якщо мені стане на це сил.
— Геть із території? — запропонував Крамлі.
— Геть, — тихо мовив я.
На виїзді з воріт Констанс прокричала охоронцеві щось таке непристойне, що той аж відсахнувся.
Ми поїхали до моря, де садиба Крамлі.
56
Зупинились на хвилинку перед моїм будинком. Коли я забіг по свого восьмиміліметрового проектора, задзеленчав телефон.