Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— Ґая?
— Ну, ляльку Ґая Фокса, пожежницького манекена, отого Ґая, якого жбурляють у багаття кожного Дня Ґая Фокса в Англії — п’ятого листопада. Схоже на наш Геловін, але то релігійна політика. Фокс був мало не підірвав Парламенту. Його схопили та й повісили. І в нас тут щось подібне. Чудовисько намислило, певне, підірвати «Максимус». Ну, не буквально, а підозрами розірвати його на шматки. Усіх залякати. Потрясти манекеном перед їхнім носом. Можливо, він так їх уже не один рік трусить. І ніхто не додумається, що воно й звідкіля. Він — інсайдер-зловмисник, що користається із секретної інформації.
— Ху! — видихнув Крамлі. — Занадто все ти виструнчив. Мені така теорія не до вподоби. Ти віриш, нібито тут ніхто й не здогадується, що Чудовисько ховається за стіною, за дзеркалом?
— Атож.
— А з якого ж дива тоді вся студія, чи принаймні її частина — твій бос Менні — впадає в істерику, побачивши Роєву глиняну модель Чудовиська?
— Ну…
— Чи знає Менні, що отак туди приходить Чудовисько, й боїться його? Чи могло Чудовисько прийти на студію вночі, побачити Роїв твір і, розлютившись, знищити його? І тепер Менні боїться, що Рой шантажуватиме його, адже Рой знає про існування Чудовиська, а крім нього — більше ніхто? Що, що, що? Відповідай, хутко!
— На Бога, Крамлі, тихіш! Ти так розійшовся!
— Тихіш? А що такого грубого я сказав?
— Я міркую.
— Та я чую, як скрегочуть кульки-ролики у твоїй макітрі. Чиє воно все тут? Невже тут усі так і не відають, хто ховається-підслуховує за тим дзеркалом? І тому, що не відають, бояться невідомого? А чи вони таки знають і вдвічі дужче бояться, бо Чудовисько за всі проминулі роки зібрало стільки їхньої брудяки, що воно може прийти, коли тільки йому в чорта заманеться, забрати грошики та й тю-тю під мур? Вони не сміють розгнівити його, стати йому на заваді. Ймовірно, він заготував листи, що їх який-небудь адвокат розішле за вказаними адресами того самого дня, коли його спіткає лихо. Ти ж сам свідок, у якій паніці Менні, що пере-сушить свою зас…ну спідню білизну по десять разів на день? Ну? То що ж воно тут таке? А чи ти ще й третю версію маєш?
— Не нервуй мене. Бо я ще запанікую.
— От дідько! Та я зовсім і не хочу вганяти тебе в паніку, хлопче, — запевнив мене Крамлі, скривившись, мов середа на п’ятницю, лимона пожувавши. — Та вже вибач, якщо я таки увігнав тебе в паніку королівських масштабів, але ну не можу я гаяти час на розбір твоїх стулених на хіп-хап дедукцій: чверть коняки та півс…ки. Я ж оце допіру дав крос по тунелю, де за мною гнався розлючений кримінальний рій, бо ти перекинув їхній вулик. І кого ж ми підняли на ноги? Гніздо якоїсь мафії? Чи одиничного акробата-маніяка? Обіцянки-цяцянки! Де твій Рой? Де Кларенс? Де Чудовисько? Дай мені одне, хоч одне-єдине тіло!
— Стривай, — я став, обернувся й рушив у зворотному напрямі.
— Ти куди? — прогарчав Крамлі.
Але пройшов за мною аж на невисокий пагорб.
— Куди це ми до дідька забрели?
Він розззирнувся надовкола, намагаючись щось розгледіти у нічній пітьмі.
— На Голготу.
— А що то там бовваніє?
— Три хрести. Ти нарікав, що немає мертвих тіл?
— Ну?
— То я маю ось це жахливе передчуття.
Я простяг руку й торкнувся основи центрального хреста. До пальців пристало щось липке, а дух того чогось був такий сирий-грубий, як і саме життя.
Крамлі зробив те саме. Тоді понюхав пучки своїх пальців і кивнув, розпізнавши, що воно таке.
Ми задивилися вгору, де хрест уганявся в небо.
За хвилю наші очі призвичаїлися до темряви.
— Там немає ніякого тіла, — запевнив Крамлі.
— Так, але…
— Зараховується, — зронив Крамлі й подався до Зеленого Містечка.
— І.Х.! — прошепотів я. — І.Х.!
Крамлі погукав мене від підніжжя пагорба.
— Нічого тобі там стовбичити просто так!
— Я не стовбичу просто так!
Я повільно полічив до десяти, утер очі зціпленими кулаками, висякався й покотився донизу.
Повів я тоді Генрі й Крамлі до будиночка моїх дідуся-бабусі.
— Чую дух герані та бузку! — сказав Генрі, задерши ніс.
— Саме так.
— А ще чую скошену отаву, меблеву політуру й купу котів.
— Студії потрібні мишолови. Генрі, тут сходинки нагору, їх вісім. Ми стали на ґанку, відсапуючись.
— О Боже! — я задивився на єрусалимські пагорби ген за Зеленим Містечком та на Галілейське море, якраз за Брукліном. — Як я того давно-давно не втямив? Таж Чудовисько, по суті, не на цвинтар бігало, а заходило так на студію! Який чудовий задум. Використовувати тунель, про існування якого ніхто не здогадується, аби шпигувати за жертвами свого шантажу. Ти ж сам бачиш, як він перепудив їх отим трупом на мурі! А тоді хап грошики, а потім іще разок нажахай їх — і загреби ще більше!