Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Пост-апокалипсис » Крига. Частини ІII–ІV
Крига. Частини ІII–ІV - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Крига. Частини ІII–ІV

Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:

Прибувши до Іркутська, Бенедикт Ґерославський потрапляє в середовище великих підприємців і промисловців, частина з яких прагнуть політичної незалежності Сибіру. Тут він співпрацює з геніальним американським винахідником Ніколою Теслою, якому російський імператор доручив розробити зброю проти лютих, аби подолати Кригу і розморозити Історію. Проте на кожному кроці на Бенедикта чигають небезпеки й випробування, влаштовані фанатичними шанувальниками Мороза, якими керує всемогутній Григорій Распутін. Усе ж він прямує у саме серце Краю Зими. Чи вдасться Ґерославському розшукати батька? Чим завершаться експерименти Тесли? Чи настане в Євразії велика Відлига? І чи розшукає наш герой свою прекрасну Єлену?
1 ... 188 189 190 191 192 193 194 195 196 ... 365
Перейти на страницу:

Добре сказав Побєдоносцев: під владою Не-Держави, під безпосереднім урядуванням Історії буде вже неможлива жодна політична суперечка. Натомість постануть партії шанувальників такої і сякої естетики, рухи цінителів м’ясної і веґетаріанської кухні, парламентські фракції аматорів прекрасної статі й гурманів педерастії. Дебати точитимуться про кольори, зачіски й рими. Канцлером стане красномовний красень із хорошим кравцем.

Тільки в клітці підойми пан Зєль повернув Ґросмайстера.

Спасибо.

Приказал. — Янгол став у протилежному кутку крижлізної кабіни, повернувшись обличчям назовні, тож усередині залишався ще добрячий аршин вільного простору; й навіть коли вже виїхалося з піднебесної темряви, Янгол Побєдоносцева був лише тінню худого, хворобливо вигнутого силуету. — Ми падаємо. Легшаємо. Легшаємо, легшаємо. Я люблю ці миті.

— Ще менше тіла.

— Так. Коли ви…

— Забудьмо про це.

— Ви будете намагатися забути, але не забудете. Тіло гнобить. Тіло болить.

— Забудьмо про це, в суботу на балу я був знервований.

— Бог вас покличе.

Клітка підойми затряслася, сповільнюючись.

— Моліться, щоб не дожити до Відлиги, — сказалося, закурюючи цигарку. Мороз над Іркутськом укладався горизонтальними оборками білости, спадалося із озера смоли в море молока. Сховалося Ґросмайстера під шубу. Думалося уже про щось інше: через два дні після балу слово, дане mademoiselle Філіпов, втратило чинність, — чому б не піти й не знетьмідитися? Не до «Нової Аркадії», а до Обсерваторії Тесли. Чому б ні? Після роботи.

Після роботи, просто на станції Мармеладницы, причепився редактор Вулька-Вулькевич. Він мусив тут чекати, ховався, — випірнув із натовпу окутаних, позбавлених облич постатей, огорнутих хмарами пари, ще одна поганенька лялька людська в торочкуватому потьміті, й перш ніж упізналося пана Єжа, він уже на плечі повис, під шапку кудкудакав. Устиглося тільки зупинити удар Щекєльнікового кулачиська. Редактор Вулькевич, однак, не звернув на це уваги.

— Пане Бенедикте! Що ви наробили! Мені голову відірвуть! Рятуйте!

Зайшлося до першого зустрічного кабака. Розмотавши шарф, знявши окуляри, розморозилося горло гарячим чаем. Редактор узяв у вбрані в рукавиці руки свою склянку, але навіть не підніс її до губ.

— Рятуйте мене! — шарпнувся він голосніше, щоби перекричати горілчаний гомін. — Мені конфіскували машини. Відмовили у винаймі приміщення. До мене приходять якісь потворні поліційні типи, охранка, не охранка, я ж знаю іркутську охранку…

Значит, це через мене?

— А через кого! За кляту «Аполітею»! Господи Святий усемогутній! Я найгостріші антицарські памфлети друкував, і не було таких ускладнень! — Він аж тремтів від гніву: — але проти кого скерованого? — Він позирав туди й сюди, хитаючи головою з боку в бік, його борлак ходив під підборіддям, наче ґума лабораторної помпи, він стискав пальцями склянку, розплескуючи з неї чай. Пан Щекєльніков, частуючись щекєльніковським напоєм, криво посміхнувся понад плечем редактора: ось наступна ілюстрація до черных поговорок Чинґіза, Розгніваний Боягуз. Правда? Правда.

— Чи не дивно, що тільки тепер? — пробурмотілося.

— Мабуть, тепер хтось там у них нагорі прочитав вашу статтю. Не слід, не слід мені було її друкувати! — ударив він склянкою по стільниці, решта чаю вихлюпнулася. — Треба ж було вам мене намовити!..

— Ну, дуже вас перепрошую, слово даю, що я вас не виказав, зрештою, ніхто мене навіть не питав…

— Виродки хирляві! Навіть рублика на чай не узяли, тільки все офіційно, й ще повістку до прокурора довелося підписати. Якщо це швидко не зупиниться, то арештують мене, процес розкрутять, піду сидіти на старість.

— За «Аполітею»? Е-е-е…

— Звичайно ж, що ні! Вони щось інше впишуть у бумаги! Ви не знаєте, як це робиться? Адже я не маю дозволу на публікацію «Wolnego Polaka»! Як би я міг її отримати? Ця справа була леґальна тією мірою, що упродовж років Шульц толерував тут усі ці народні рухи, гуртки плекання такої і сякої культури, міщанські товариства, областнические партії. Тільки останнім часом — ота хвиля арештів — серце в мене аж в горлі було! — Він ковтнув раз і другий. — Тепер насправді за мною прийшли. Бачиш, Боже, й не гримиш!

— Я не думав, що це призведе до таких наслідків. — Потерлося задумливо долонею підборіддя. — Я навіть не бачу, чия це могла би бути робота: ні Шульц, ні Побєдоносцев…

1 ... 188 189 190 191 192 193 194 195 196 ... 365
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)