Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Текст Гончара дає глибоке переконання, що війна була психологічною необхідністю для зміцнення комунівської імперії в її боротьбі з національним індивідуалізмом. Про це свідчать рефлексії російського командира Кармазина: «Ви помітили, що на фронті люди живуть дружніше? І мені здається, що навіть процес формування нової свідомості тут відбувається інтенсивніше. Бо на справжнього воїна, на мою думку, найменше тисне та огидна сила, яка зветься пережитками капіталізму в свідомості людей. Або, вірніше, він швидше скидає з себе цей вантаж, звільняється від нього. Бо він менше за інших заполонений вузькими хатніми інтересами»[1062]. «Вузькі хатні інтереси» — символізують національний патріотизм, який має бути остаточно викорінений.

Яскравим втіленням комунівського виховання Воронцова є сцена з роману, де український маніакальний Хома у палаті сенаторів у Будапешті повчає Європу позбутись індивідуалізму. «Прапороносці» Гончара символізують яскраво виражений російсько-імперський мілітаризм у світлі несвідомої української романтики. Цей симбіоз російсько-імперського мілітаризму з українською одержимою романтикою можна розглядати як постмодерністське страхітливе часів Другої світової війни. Адже одержимі романтики у «Прапороносцях» несвідомо наділені Гончарем особливим садизмом, а сцени жорстокості супроводжують їх маніакальні стани: «Перед Чернишем, утікаючи, скреготали по камінню ковані чоботи, і він, зціпивши зуби, напружуючись до останньої грані, плигнув ще раз вперед і вдарив обома руками німця в шию, в спину, повалив і уп’явся пальцями в горло, і той, наливаючись кров’ю, захарчав. Черниш товк його потилицею об камінь і все було мало, мало… Кинув і знову побіг, знову кричав, не пам’ятаючи що. Промчав мимо Хаєцький з розтріпаними страшними вусами, він весь час бив німця по спині маленькою лопаткою і намагався вхопитись за фалду френча. На мить Черниш загледів Сагайду, що майнув у розпанаханій гімнастерці, з оголеними волохатими грудьми, з налитими кров’ю очима. Він тримав у руці пістолет, Черниш теж згадав, що має пістолет, і, на бігу вихоплюючи його, мчав, і всі бігли вже між німцями, що з перекошеними від жаху очима тікали кудись наосліп»[1063].