Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Політруку Воронцову безпосередньо підкорені віддані «сини»: комуністи і комсомольці: «Саме комуніст повинен був… задавати тон і весь час підтримувати високий бойовий дух солдатів»[1040]. Невипадково ідеологічне прозріння несвідомих себе «синів» на війні означало бажання вступити у комуністичну партію. На епізоді вступу в комуністичну партію можна простежити, що «синівський онтогенез» в комунівській імперії часів Другої світової війни цілковито відповідає «ленінсько-сталінському батьківству». Що таке біографія українського «сина» за сталінізму, виявляє офіцер Черниш, вступаючи в комуністичну партію. Його історія цілком позбавлена автобіографізму: «Черниш народився в ту зиму, коли країна прощалася з Іллічем. Він лежав ще рум’яним немовлям у колисці, коли Сталін давав Іллічеві клятву на вірність його заповітам. І ті, що лежали тоді в колисках, тільки народжене покоління, вже несвідомо переймали на себе ту клятву, всмоктуючи її з молоком матерів… Тепер вони проносять її по шляхах Європи…»[1041].
Цей вірнопідданий «онтогенез» у своїй трансформованій формі (очищений від сталінізму ленінізм) буде органічно присутній навіть у середині 80-х років, тобто у своєму неусвідомленому стані з цим «онтогенезом» прийде в літературу декілька українських поколінь.
Епос про війну Гончара є підтвердженням того, що світогляд у комунівській імперії твориться на основі імітації релігійно-міфологічних побудов, тобто він цілковито позбавлений логіки. Так, Воронцов переконує солдат, що ніде в Європі немає такого світогляду, як ленінізм, такого вчення, «що освітило, як сонце, дорогу всьому людству», що ніде в Європі немає такої могутньої держави, тому солдати різних національностей повинні думати «не кожен про своє, а про єдине, однакове у всіх»[1042]. На відміну від романтично одержимих українських бійців росіянин Воронцов має напрочуд спокійну стійку психологію: говорить лагідно, зі спокоєм сільського вчителя, виточує кожне слово, «як токар біля верстату»[1043]. Адже він виконує роль Мойсея — вихователя комунівського народу, засновника нового світогляду, йому притаманна мудрість росіян. Після його промов солдати готові переступити через смерть і довести власну безстрашність. Боягузливі «сини» бажають стати достойними його «батьківської» любові.
Якщо Воронцов видає себе за реалістичного батька, то в образі «культурного офіцера» Брянського постає романтичний син-герой, в якого Гончар проектує своє одержиме Я. Та щоб уникнути «фанатизму національності», Гончар робить Брянського білорусом. Ветеран полку, сталінградець-комуніст, «культурний офіцер», Юра Брянський становить міфологізуюче ядро комунівського епосу, що окультурює сталінську армію (очевидно, такою є місія самого Гончара в «Прапороносцях»). «Ми не дикі коні, щоб все топтати, — пояснює Брянський солдатам. — Ми найпрогресивніша армія світу. Таких нас і ждуть»[1044]. Романтика «сина» Брянського має підтверджувати «реалістичний батьківський світогляд Воронцова». Батьківське-синівське моделювання чоловічого світу передбачає ідеалізацію покірного «культурного сина» і всезагальне наслідування цієї моделі: солдат Шовкун, наприклад, закоханий у Брянського, пере йому комірці, при цьому ніяковіє, як дівчина. Романтизація образу Брянського викликає асоціацію з середньовічним лицарем, який воює за даму серця — Шуру Ясногорську. Після його смерті Ясногорську назвуть у роті Вірною: бути вірною означає продовжувати романтичний дух війни. Тому романтика кохання переплітається з мілітаристською ідеологією, що створює парадоксальну перверсію. Адже політрук Воронцов також є учителем кохання. На противагу реальній проституції потрібно було створити міф про чисте кохання двох патріотів сталінської вітчизни — цю його частину моделюють образи Брянського і Ясногорської під опікунством Воронцова. Романтика кохання наскрізь пронизана маскулінним духом. Наприклад, Брянський, згадуючи Шуру Ясногорську, уявляє її в цеху, де вона виточує радянським солдатам міни. Подібні уявлення Черниша: «Може, то вона будувала в азійських степах, на голому місці воєнний завод…»[1045]. Тому закохані романтики постають як парадоксальні сталіністи: Брянський, романтизуючи комунівський похід у Європу, переконує Черниша у неминучій спадкоємності сталінської війни: «Шкода, якби наш досвід, здобутий такою ціною, пропав. Хто знає? Можливо, він ще колись придасться тим, що ходять зараз в піонерських галстуках… Ми ж з тобою не думаємо, що це війна остання в світі… Ти ж знаєш, як багато ворогів у нашої Вітчизни…»[1046].
1040
Там само. — С. 77.
1041
Там само. — С. 106.
1042
Гончар О. Прапороносці. — С. 248.
1043
Там само. — С. 78.
1044
Там само. — С. 24.
1045
Там само. — С. 66—67.
1046
Гончар О. Прапороносці. — С. 93.