Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Головним ідеологічним ядром епосу війни є міфічні батьківські фігури Леніна і Сталіна. О. Гончар мотиваційно підкреслює, що у великій епічній події — визвольному поході у Європу — йдеться про сталінових воїнів[1032]. Всюди, де вони проходять, вирізьблюють літеру «Л», що нагадує про міфічного визволителя народів. «Як ряд вічних маяків, — пише Гончар, — залишалась ця літера за бійцями в темних нетрях дрімучих чужих лісів. Перша літера невмирущого імені вождя. Ніби це справді витав над бійцями дух великого Леніна, весь час супроводжуючи їх»[1033]. Літера «Л», нагадуючи про батьківське символічне Ім’я «праотця» світової держави, на початку тексту, як у текстах Сосюри, з’являється поряд з Христом, тому буква «Л» як дороговказ вибита «під самим розп’яттям»[1034]. Символізує сталінський «синедріон» Кремль. Подібна символізація, але у демонічному тлумаченні, подається у «Ротонді душогубців» Т. Осьмачки.

Структура полку в «Прапороносцях» відображає структуру комунівської імперії: «хазяїн» полку — таджицький підполковник Самієв, його всі звуть «гарячим хазяїном»[1035], а полк — його «хазяйством». Тобто фігура Самієва символічно нагадує солдатам про фігуру Сталіна, тому наголошується його неслов’янськість: він командує «різким таджицьким акцентом»[1036]. У тексті запопадливо вихваляються неслов’яни, азіатська натура. Так, героя війни башкира Васю Багірова названо «буйним», його тіло «залізним», з «богатирським гартом» тощо.

Символічними творцями комунівської імперії є російські мислителі. Тому ідеологом визвольного походу є, закономірно, росіянин, гвардії майор, герой Радянського Союзу Воронцов, який «становив найголовнішу невід’ємну частину складного організму полку, він був у полку, ніби мати в сім’ї». Його родинну материнську сутність Гончар тенденційно підкреслює: «Природно, що мати мусить всіх втішати, вислуховувати, лікувати, бити й пестити, а сама ніколи не валитись з ніг. Вона до того звична й рідна…»[1037]. Попри те, що всюди про полк мовиться як про сім’ю, а про Самієва як «хазяїна», однак все Над-Я (ідеологічне батьківство-материнство) віддається Воронцову, який в одному епізоді нагадує матір, в іншому — батька: «Він справедливо вважався кращим оратором в дивізії і полку… Лисий, з відтопірченими великими вухами, він стояв над могилою, як старий батько серед своєї родини»[1038]. Культ батька в «Прапороносцях» демонструється повсюдно: проявляють його молодші до старших, а тому часто молодші авторитетного солдата називають також батьком. Батьколюбство тут особливо культивується, адже інфантильні «сини» завдяки «залізному батьківству» стають нездоланними воїнами, а у відношенні до смерті — фанатичними героями, які не бажають вірити у власну смерть. Активізація інстинкту вбивць на основі романтичної віри в безсмертя комуністичного подвигу робить сталінську тактику «гнучкішою, сміливішою, новішою, ніж німецька»[1039].